Традиції волонтерства у діяльності центрів соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді

Актуальність теми. Побудова громадянського суспільства в Україні спонукає активний розвиток такого соціального явища, як волонтерський рух. Держава реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, зокрема, Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", Проект Закону України «Про волонтерство» та ін., введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб’єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху.

Так на цей час законодавчо уже визначений термін «волонтерський рух» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. N 748-р "Про схвалення Концепції проекту Закону України "Про волонтерський рух"), задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху; утворена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху; легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. N 1895 "Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг", затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність та ін.

Традиції волонтерства включають наступні критерії.

1. Це діяльність, яка не передбачає фінансової винагороди. Якщо грошова виплата, яку люди отримують за роботу, дорівнює ринковій вартості цієї роботи чи перевищує її, така діяльність не може вважатися волонтерською. Однак, кожен волонтер повинен мати забезпечене законодавством право на компенсацію витрат, пов’язаних зі своєю діяльністю; це досить суттєво, оскільки волонтерська діяльність не є донорською діяльністю, і людина не повинна витрачати на неї власні кошти. Компенсація витрат також забезпечить участь людей, фінансові ресурси яких є досить обмеженими. 

2. Це діяльність, яка здійснюється з власної волі. Власна воля людини є основою волонтерської діяльності, але люди, які займаються волонтерством, рідко роблять це цілком добровільно. Зазвичай – внаслідок тиску з боку однолітків чи почуття певного соціального обов’язку. Однак, цей критерій допомагає відрізнити справжню добровільну волонтерську діяльність від ситуації, коли певні дії спричинені тиском на індивіда визначених зовнішніх обставин: коли в школі від учнів вимагають бути волонтерами; коли працівники компанії, яка офіційно реалізовує волонтерську програму, повинні брати участь у заходах цієї програми; коли, у деяких державах, волонтерська праця є альтернативою військовій службі.

3. Це діяльність, яка приносить користь як людям, які її здійснюють, так і суспільству в цілому. Цей критерій допомагає відрізнити волонтерство від просто проведення вільного часу, наприклад, від занять спортом (хоча коли хтось грає у футбольній команді, що збирає кошти на благодійну діяльність, це вважатиметься волонтерською діяльністю). Волонтери можуть допомагати як друзям, знайомим чи сусідам, так і всьому суспільству. Лише допомога найближчим родичам не вважається волонтерською діяльністю.

Волонтерський рух є, по суті, частиною громадського життя будь-якого суспільства. У загальному розумінні – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так і на державному рівнях і, разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру. Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних та громадських організацій, професійних асоціацій та профспілок. Більшість кампаній з раціонального використання ресурсів та охорони навколишнього середовища не може обійтися без роботи волонтерів.

Стан дослідження проблеми. Над проблемою традицій волонтерства в діяльності соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді працювали різні науковці. Кожен з них розглядав дану проблему з різних точок зору. Зокрема, автори Поліщук В. А., Андрієць В., Безпалько О.В., Едель С.В., Звєрєва І., Капська А. Й., Карпенко О. Г., Комарова Н. М., Коваль Л. Вайнова Р.Х., Кузьменко О.А., Толстоухова С. В., Короткова Р.І., Петрочко Ж.В., Мирук С.В. розглядають питання підготовки волонтерів до роботи з різними групами клієнтів, історичні аспекти розвитку волонтерської діяльності висвітлені в роботах Тюпті Л. Т., Іванової І. Б. Вайноли Р.Х., Капської А.Й., Комарової Н.М., Горбунової-Рубан С.А., Кулинич О.В., Коханого Т.А., Парщик А.В., Семигіної Т. В., Покладової В. В., Григи І. М., Назарук В., Полтавця В.І. Проблемами практичної діяльності волонтерів під егідою соціальних служб займалися О. Главник, Н. Романова, Т. Дружченко, Голованова Т.П., Гапон Ю.А., Толстоухова С. В., Багай В. В., Вакуленко О. В., Зайцева З. Г., Комарова Н. М., Зінченко А. Г. та ін.

Однак, незважаючи на достатню кількість праць, дана тема на сучасному етапі є ще недостатньо вивченою та розробленою.

Об’єкт дослідження – волонтерство як традиційна складова частина діяльності соціальних служб дітей, сім’ї та молоді.

Предмет дослідження – процес становлення і розвитку традицій волонтерства волонтерами в діяльності соціальних служб дітей, сім’ї та молоді.

Мета дослідження передбачає теоретичні основи дослідження традицій волонтерства та їх емпіричне вивчення центрами соціальних служб дітей, сім’ї та молоді.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що використання традицій волонтерства фахівцями соціальної сфери дає змогу оптимізувати діяльність центрів соціальних служб дітей, сім’ї та молоді за допомогою волонтерів.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети роботи були визначені наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати волонтерство як об’єкт наукового дослідження;

2) дослідити еволюцію традицій волонтерства в Україні;

3) провести аналіз міжнародного досвіду діяльності волонтерських організацій;

4) здійснити моніторинг волонтерської діяльності в Україні;

5) вивчити діяльність районного центру по розвитку традицій волонтерства;

6) узагальнити і оцінити фактори оптимізації волонтерської діяльності.

Методи дослідження. З метою реалізації поставлених завдань було використано такі методи дослідження: історико-хронологічний аналіз літератури, соціологічне опитування фахівців, аналіз документації центрів соціальних служб щодо розвитку волонтерського руху та ін.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в результаті вирішення поставлених у роботі завдань узагальнено теоретичні питання волонтерської діяльності, показано ретроспективний і сучасний розвиток волонтерства як виду соціальної роботи, показано, що це явище може і повинне бути використане у практиці роботи соціальних служб.

Практична значущість роботи полягає у можливості використання матеріалів для практичних занять при підготовці фахівців у галузі соціальної роботи.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновку до кожного розділу, використаної літератури (54 найменування).