Трактування феномену свідомості у філософії М. Мамардашвілі

І ми бачимо, що основною спільною рисою у трьох, ніби паралельних понять, мисленєвих ситуацій, є те, що вони приходять, в результаті, до людини і до факту процесуальності. Тобто, не лише говорять, що людина стає на точку, якою є вона сама, але й що точки не існує, а є сам процес вставання. Або ж точка не те що, не матеріальна, але й являє собою сам факт руху.

Власне, такий висновок для мене – напевне верх моїх роздумів над творчістю певного філософа. Можливо у вище викладеному абзаці я несу якусь ахінею, порушуючи усі правила філософського мислення. Можливо я навіть сама дійду до такого висновку. Проте на даний момент мені видається, що така думка цілком має право на життя і є дуже навіть грамотною (в тому плані, що виведена не із якогось твору, шляхом простого читання, а ніби виділена із внутрішнього» вакууму» моєї власної свідомості).

Розвивати цю думку надалі, як я вважаю, у межах даного есе – абсолютно не доцільно, хоча б тому, що даний висновок був виведений із чистого інтуїтивного відчуття при допусканні багатьох умовностой і, імовірно, упущенні якихось важливих деталей. Тому далі я хочу повернутися до мети есе, яка була задана раніше, проговоривши життєстверджуваність свідомості, проблеми її експліцирування та розуміння, а не пояснення.

Говорячи про те, чому свідомість схожа на життя, Мамардашвілі зазначив, що вона хоче відтворювати себе у світі. І тут також можна виділити кілька основних моментів, в яких ми чітко спостерігаємо» відтворюваність» свідомості. По-перше, як вже було сказано, свідомістю ми називаємо певне зображення, всередині якого народжується щось, що не народилося б без нього. Тобто, під сам метафізичний термін» свідомість» ми ставимо феномен, самим змістом якого є народження. У творчості Мамардашвілі ми наштовхуємося на експліцирування цієї думки через поняття генеративних структур – таких структур світу, що породжують щось в середині себе. Такі структури мають одночасно справу і з матеріальними, і з понятійними речима, але вони апріорі не придатні для розуміння (але про це поговоримо трішки нижче).

По-друге, на мою думку, до творчості свідомості ми можемо віднести те, що Мамардашвілі назвав абстракціями. Сам філософ виділив три фундаментальні абстракції, які, на його переконання, можуть згрупувати навколо себе всі філософські течії і вчення. Проте, як напевно ви уже зрозуміли, ці абстракції для мого розуміння є доволі складними. До того ж, я хотіла б у цьому світлі вказати на ширшу» історичну роботу» свідомості, аніж визначені абстракції.

Для цього я буду йти від натуральної (реальної) і понятійної філософії. Перша – по суті низка рефлексивних і мисленєвих ходів. Друга – їх втілення у певний термін. Із цих двох речень ми швидше натикаємося на висновок, що свідомість через роботу у конкретній» черепній коробці» народжує певні визначення, тобто так себе життєстверджує. Але для мене важливішим є інше твердження. Свідомість не просто дає нам певний не зрозумілий термін. Вона насправді існує у виді реальної філософії, що є неусвідомленим впливом певних рефлексій на наше думання. Коротко про це можна сказати так: ми називаємо світ природнім тому, що на не свідомому рівні трансформуємо нашу реальність під той феномен, що називаємо» природнім». Тобто, щось імплікується всередині наукових операцій при пізнанні об’єктів, навіть якщо ми цього не помічаємо. Це також можна уявити у виді вже встановленої матриці, в яку ми поміщаємо будь-яке твердження.

Ну і по-третє, ми можемо говорити, що уявлення про будь який предмет у нас виникає у акті рефлексивного зосередження на проявлення у собі трансцендіювання. Тобто, по суті розуміння предмета виникає так чи інакше через свідомость. І в такому сенсі ми, безсумнівно, приходимо до думки, що саме свідомість дозволяє кожній окремій людині розуміти світ, тобто, саме через її вплив (а вплив можна прирівняти до процесу творчості) людина диференціює реальність. А, отже, реальність відкривається нам через процес роботи зі свідомістю, тобто, говорячи мовою неоплатоніків, шляхом еманації із свідомості.

Ну і врешті я хочу дозволити собі вийти на останню спіраль, яку я планувала вітлити в даному есе, а саме сказати коротко про те, чому ми не можемо точно експліцирувати (дане визначення я вжила у цій роботі уже стільки раз, не пояснивши, що воно означає, що можу лише сподіватися на освіченість читачів, яких, можливо, зацікавило дане есе, і на те, що вони розуміли значення даного терміну, яким я активно оперувала) свідомість і чому можемо лише розуміти, а не пояснювати її.

Ну і власне даний шматок даного твору, який поки що існує лише у моїй голові, для мене напевно є найлегшим, оскільки, навіть не написавши його, я вже чітко усвідомлюю, що я буду писати. На мою думку, це можна пов’язати із тим, що не розуміти свідомість для нас – природньо. Із цим же ж погоджувався Мамардашвілі (його «розуміти свідомість» – це не є розуміння у традиційному вигляді, коли ми можемо пояснити певний феномен, його походження, структуру і т. д. Це є розуміння в сенсі розуміння існування свідомості).

Отже, Мамардашвілі чітко дав зрозуміти, що є речі, які ми не можемо пояснити і зрозуміти, і з якими ми можемо мати справу лише розуміючи їх як дані. Свідомість – однозначно одна із таких речей. Для того, щоб зрозуміти, чому саме ми відносимо свідомість до не підпадаючих під пояснення феноменів нам потрібно зіткнутися із поняттям вакуум. Хм, чому вакуум? Тому що ми аналогічно можемо говорити про розуміння вакуума, як і розуміння свідомості.

Вивчаючи вакуум, ми завжди мусимо ввести в нього певний атрибут, використовуючи який ми визначаємо що таке вакуум. Проте, ввівши певний атрибут (чи заперечивши його існування у вакуумі) ми так чи інакше стали на якусь характеристику, або ж границю, через яку змінили» чисте» поняття вакууму. І вакуум уже не вакуум. І ми це розуміємо, хоч і не розуміємо, звідки взялося розуміння того, що вакуум – не вакуум, якщо без певної характеристики ми у нього проникнути не можемо.

Тепер спробуємо перенести схему із абзацу вище на феномен свідомості. Свідомість насправді у» чистому» вигляді вхопити неможливо. Чому? Схематично це можна пояснити через те, що сутністю свідомості, за Мамардашвілі, є свобода. А свободу ми не можемо визначити через якийсь зовнішній атрибут-предмет, бо всі предмети підпадають під певний закон, в той час як свобода під закон підпадати не може. Таким чином ми і свідомість не можемо визначити через зовнішні характеристики. Бо вона має причиною саму себе, але не має причин поза собою. Тут ми вже точно можемо сказати, що вхопити свідомість об’єктивним методом є неможливо, оскільки ввівши в неї атрибут людини ми вже не маємо тої свідомості, якою вона була до того. Навіть більше, коли філософ говорить про свідомість, він у будь якому випадку стоїть на певній границі. І дивиться на границю (оскільки свідомість ми можемо описати як певну границю, що обводить певну ділянку реальності, але не є тією ділянкою, яку обвела) в смисловому аспекті він спостерігає за чистим нулем (оскільки границя границі є нуль). Тобто, вивчаючи свідомість ми вивчаємо граничну ситуацію, фактично вивчаємо можливу свідомість, а не той феномен, з яким ми хотіли мати справу. Врешті, навіть не пророблюючи даного мисленєвого ланцюжка, ми можемо сказати, що свідомість, як і мову, ми не можемо пояснити хоча б тому, що для пояснення користуємося цією ж свідомістю і мовою.

Мамардашвілі зазначає, що ми можемо зрозуміти свідомість лише рекурентно: свідомість є можливість більшої свідомості, або ж відштовхуючись від того, чим свідомість не є. У такому випадку ми осягаємо свідомість, ніби балансуючи між усіма можливими «не свідомостями». І в той же ж час філософ чітко дав зрозуміти – це такий феномен, пояснити який ми не можемо. Чим глибше у проблему свідомості ми проникаємо, тим далі вона відступає. Хоча, насправді для людини існування таких не пояснюваних речей – благо, оскільки ми не могли б мати справу із світом, що повністю себе пояснював би через причинно-наслідкові зв’язки, адже його інформативність уже давно б себе вичерпала і нас би не було, проте ми є.

На цьому я вважаю можливим завершити дану роботу. В цьому есе ми коротко обговорили на які ж феномени схожа свідомість і чому вони складають особливу групу життєвонеобхідних для нас, чи доцільно узагалі говорити про свідомість, а якщо доцільно, то чи можливо дійти до кінцевого пояснення свідомості, про те, як існує свідомість у Всесвіті і в окремому індивіді і як вона проводить структурацію у межах історичного буття і окремої людини. Хоча, я вважаю, що насправді не розкрила і 1% всієї філософської рефлексії Мамардашвілі, проте в цілому своєю роботою задоволена, оскільки, на мою думку, в ній кожен зможу віднайти певну цікаву думку і, відтворюючи усю повнуту рефлесій, вийти на власні ідеї та думки.

 

 

1. М. К. Мамардашвили. Как я понимаю философию.
2. М. К. Мамардашвили. О сознании.
3. М. К. Мамардашвили. Проблема сознания и философское призвание.
4. М. К. Мамардашвили. Сознание как философская проблема.
5. М. К. Мамардашвили. Сознание – это парадоксальность, к которой невозможно привыкнуть.