Трансформація виборчої системи сучасної України

Виборча система є сукупністю передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних із формуванням органів влади. Виборча система з ХІХ ст. функціонує у рамках виборчого права, яке пройшло складну еволюцію демократизації. Якщо на етапі зародження виборче право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий відсоток (3-8%) населення брав участь у виборах, то вже в середині ХХ ст. дедалі більше категорій населення наділялося виборчими правами [1, c. 186].

Найсуттєвішою особливістю трансформації виборчої системи вважаємо здатність громадянського суспільства до змін у країні. Громадянське суспільство утворюють вільні громадяни з високим рівнем політичної, економічної, соціальної культури, які спільно з державою формують розвинені правові відносини заради суспільного блага. Сутність громадянського суспільства, на думку Ф. Рудича, полягає в забезпеченні прав людини. Особа в такому суспільстві має гарантоване право вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливості вільно висловлювати свої погляди [3, с. 11].

Україна досить тривалий час перебувала у стані політичного відсторонення населення від влади і власних громадянських потреб та інтересів. Поняття «виборчої демократії» є протиставленням «соціалістичній демократії», де вибори на безальтернативній основі були лише декорацією і не мали нічого спільного з демократичним політичним процесом. Соціальна значущість виборів полягає саме в тому, що вони є одним із суттєвих елементів політичного самоствердження громадян, політичної самоорганізації громадянського суспільства, сприяють виробленню навичок публічної, справжньої, а не уявної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної влади.

Однією з ключових ознак громадянського суспільства є рівність його акторів. У відкритому громадянському суспільстві політичні партії, громадські організації, щоб досягти зазначеної мети, змушені домовлятись, доходити компромісів. Крім того, інститути громадянського суспільства мають прагнути розв’язувати важливі для всього соціуму проблеми, привертати до них загальну увагу, коли треба – змушувати державу корегувати свою політику в потрібному для суспільства напрямі. Зараз така потреба снує. Тому, як вважає Г. Щедрова, громадянське суспільство має стати фундатором назрілих змін як у державі, так і в механізмі застосування виборчої системи [4, с. 200].

Виборчу модель необхідно розглядати в комплексі із іншими складовими політичної системи, аналізувати характер взаємозв’язків між окремими її елементами, розглядати виборчу систему на всіх рівнях проведення виборів, від найнижчого – формування органів місцевого самоврядування, до найвищого – особливостей виборів Президента та формування парламенту країни [2, c. 576].

Проаналізувавши зміни у вітчизняному виборчому законодавстві та особливості розвитку парламентаризму в Україні виділено три етапи становлення виборчої системи сучасної України: 1) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах однопартійності, в умовах тоталітарної політичної системи (етап тривав протягом існування СРСР і закінчується в березні 1990 р.) ; 2) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (березень 1990 р. – вересень 1997р.) ; 3) етап запровадження змішаної виборчої системи (етап розпочинається у вересні 1997р. – він повинен сприяти еволюції партійної системи від атомізованої до системи поляризованого плюралізму).

Аналіз етапу функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в Україні в умовах однопартійності та тоталітарної політичної системи показав, що за даного комбінування виборча система сприяє не зміні або ж оновленню політичної влади, а закріпленню й цементуванню існуючої політичної системи. Але варто зазначити, що саме мажоритарна виборча система абсолютної більшості із встановленням обов’язкової понад 50% явки виборців є найбільш сприятливою для функціонування і підтримання однопартійної тоталітарної системи. Однак трансформація політичної системи викликає необхідність змін у виборчому законодавстві, що й відбулося в Україні.

Аналіз другого етапу трансформації виборчої системи показав, що мажоритарна виборча система абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи крайнього плюралізму є вкрай неефективною. Головним недоліком її є гальмування розвитку політичних партій. Дана система сприяє проходженню до парламенту безпартійних кандидатів із ідеологічно нечіткими поглядами, тих, які користуються підтримкою місцевої влади, мають значні фінансові можливості або є керівниками великих підприємств. Аморфний депутатський корпус не сприяє політично-партійній структуризації парламенту, структурування парламенту відбувається за кланово-олігархічною, територіальною або ж галузевою ознакою. Мажоритарна виборча система в умовах суспільства перехідного типу сприяє послабленню парламенту, що дає можливість повного або часткового його контролю структурами виконавчої гілки влади.

Застосування моделі змішаної виборчої системи стало позитивним кроком для розвитку України. На відміну від мажоритарної виборчої системи в умовах атомізованої партійної системи, введення виборів частини депутатів за партійними списками сприяло зміцненню політичних партій, структуризації парламенту і суспільства. Законодавче забезпечення збільшення ролі у виборчому процесі політичних партій дозволяє еволюціонувати атомізованій партійній системі крайнього плюралізму до системи поляризованого плюралізму. Доведено, що в протилежному випадку існує перспектива консервування атомізованої партійної системи крайнього плюралізму, або ж еволюція її в бік системи авторитарної псевдопартійності. Поряд з тим, вітчизняна модель змішаної виборчої системи призвела до вибіркової «прив’язки» депутатів до виборчих округів, окрім того, Закон 1997 р. припускав ситуацію, за якої, особи, що могли зайняти останні місця в мажоритарних округах, отримували мандат за партійними списками [1, с. 197].

При аналізі трансформації системи виборів до місцевих Рад виокремлено три етапи:

1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості. (1990-1994 рр.);

2) унономінальна мажоритарна виборча система відносної більшості. (1994-1998 рр.) ;

3) змішана виборча система (50% – за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, 50% – за пропорційною).

 

 

1. Гелей С. Д. Основи політології: навч. пос. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. – 3-є вид., перероб. і доп. – К. : Товариство «Знання», КОО, 1999. – 427 с.

2. Політологічний енциклопедичний словник / Під ред. О. І. Шемшученка. – К. : Ґенеза, 2004. – 735 с.

3. Рудич Ф. М. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні: політологічний контекст: Метод. розроб. для магістрів юридичного факультету КУТЕПу / Ф. М. Рудич. – К., 2002. – 25 с.

4. Щедрова Г. П. Громадянське суспільство як передумова створення динамічної політичної системи // Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол. : Ф. М. Рудич (голова) та ін. – К. : Парламентське вид-во, 1998. – С. 200 – 217.