Труднощі у власному мовленні вчителів початкових класів

 

Індивідуальна мовна культура – це своєрідна візитна картка особи незалежно від її віку, фаху, посади. Навряд чи матиме належний авторитет і вплив той, хто не вміє правильно висловити свою думку, хто не користується виражальними мовними засобами, неспроможний дібрати лексичні вирази відповідно до конкретної ситуації. Це особливо стосується фахової підготовки вчителів початкових класів, оскільки вони прищеплюють школярам основи мовної культури.

Багатство й різноманітність мовлення вчителя – джерело збагачення мови учня, чистота й досконалість; образність мови вчителя – запорука поваги учня до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення вчителя повинно відзначатися такими ознаками:

1) правильністю – орфоепічною, граматичною, орфографічною, пунктуаційною;

2) виразністю – змістовою, інтонаційною, візуальною;

3) чистотою, що не допускає штучності, фальшивого професіоналізму;

4) лаконізмом при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми.

Порушення норм української літературної вимови відбуваються здебільшого під впливом таких чинників:

1) вплив певної місцевої говірки або ширше – вплив територіального наріччя, що звичайно охоплює значний регіон. Так, на Слобожанщині нерідко можна почути м'який звук [р'] на місці нормативного твердого: [у р'амц'і], [чотир'ма], [буквар']. Також трапляється ненормативна вимова твердого [ л ], де норма вимагає м'яку вимову: [більше];

2) вплив іншої мови, з якою українська перебуває в безпосередньому контакті. Зокрема, це стосується впливу російської мови, при цьому не лише на суміжних з Росією територіях, а й на всій території України внаслідок розширення мережі шкіл з російською мовою викладання, російськомовної освіти у вузі тощо. Такий вплив спричиняє «акання» на зразок російської вимови, тобто вимову [а] намісці [о] в ненаголошеному складі: [галава], [папра]сйти, [заба]ронений тощо. Також під впливом російської мови часто доводиться чути м'яку вимову звука [ч]: [ч'асто], [ч'істий] і под. Водночас на українських територіях, суміжних з Польщею, можна відзначити шепелювату вимову приголосних [с], [з], [ц]: [с'іно], [уз'али], [синиц'а] тощо.

3) вплив письма, графіки. Ця помилка з'являється внаслідок вимови окремого звука чи словосполучення звуків відповідно до звукового значення літер. Наприклад, в українській графіці звук [дж] передають двома літерами джміль, джерело. Під впливом письма і засвоюється вимова двох звуків [д] і [ж] у слові, а не одного. Отже, корекція вимови вчителя набирає надзвичайно важливого значення. Те саме стосується вимови дієслівних форм типу смієшся, сміється, де в кінці слід вимовляти [с'с'а ], [шс'а], [ц'ц'а], [т'с'а].

Таким чином, порушення орфоепічних норм з'являються не випадково, вони пов'язані з умовами, в яких функціонує і розвивається мова. Практичну допомогу в засвоєнні норм орфоепії можуть надати словники.

Норми наголошування регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (наприклад, можна aдже і аджe, зaвжди і завжди; не можна довільно aтлас і атлaс, бо перше означає «зібрання карт», а друге – назву тканини; треба кіломeтр, новий, старuй, український).

Правильне наголошування слів – одна з ознак мовленнєвої культури людини. Той хто помиляється в наголошуванні слів, демонструє свою мовленнєву некомпетентність, неграмотність, неосвіченість.

Особливо ріже слух неправильний наголос вчителя, тим паче в мовних термінах та у формулюванні завдань до вправ, як-от: «вuмова, знaчуща частина, перeхід (однієї частини мови в іншу), написання слів разoм, діaлог, зв'язнe мовлення, помилки (мн.), розкрийте дyжки, поставте лaпки» і т. п. Те саме спостерігаємо і на уроках літератури. Кажуть: «бaйки (мн.), вірші (у віршaх), рoки (рoків), вuразне читання, заслання» (треба говорити заслaння, наприклад: Тарас Шевченко на заслaнні).

Досить стійкими є помилки у вживанні наголосу в багатьох інших словах, пов'язаних з учительською працею взагалі: «батькiвський, заголoвок, заняття, захвoріти, зручнuй, катaлог, кнuжки (мн.), кoтрий».

Не прикрашає мовлення неправильне наголошування слів, що різняться місцем наголосу в українській і російській мовах: «дoчка, дошкa, дровa, iм'я, одuнадцять, подрyга, разом з дітьмu, рyкопис, чотuрнадцять».

Норми лексичні регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання (наприклад, можна індукційний і не можна індуктивний, якщо йдеться про струм (фіз.) ; можна рятувальник і не можна рятівник, якщо мовиться про професію; не друк, а преса, якщо йдеться про сукупність періодичних видань, бо друк – це процес виготовлення друкованого твору).

Серед лексичних недоліків найпоширеніші ті, що стосуються:

вживання слів у невластивому для контексту значенні, наприклад, «відбиття (замість зображення) життя» (у творі), «грати значення» (замість роль) ;

порушення лексичної сполучуваності слів: «вірно (замість правильно) відповідати», «день відчинених (замість відкритих) дверей», «мова йдеться» (замість мова йде або просто – йдеться), «загубити (замість втратити) силу» (або ще: знесилитися) ;

багатослів'я, вживання зайвих слів (плеоназм) : «кожна хвилина часу», «напишіть свою автобіографію», «вперше знайомитися», «зібрано 10 тисяч карбованців грошей», «сатирична карикатура», «у січні місяці». Особливо «багатим» на зайві слова мовлення буває під час опитування учнів і проведення мовного аналізу: «Хто мені скаже?», «Які частини мови у нас є змінними?», «Ськ – буде суфікс». Безумовно, не слід часто вживати, притім без потреби, слова «ну», «значить», «також», що не несуть ніякого смислового навантаження.

Тавтології – невиправданого повторення тих самих або однокореневих слів, яке є виявом слабкої вимогливості до вибору слова, мовленнєвої неуважності: «авторські слова – слова автора», «внести внесок у літературу», «саджати в саду саджанці». «В оповіданні «У розвідці» розповідається про партизанів-розвідників».

Вживання лексичних діалектизмів, їх залежно від особливостей місцевої говірки – може бути більше або менше, і за своїм характером вони, звичайно, різні. Втім це питання потребує окремого розгляду.

Понад все псують мовлення, знижують рівень його культури кальки з російської, особливо лексичні русизми. Іноді не тільки учні, а й учителі говорять «біля тисячі сторінок, за (від) криті двері, видне місце в літературі, відноситися до когось, даний твір, дякуючи чому, заставляти вчитися, не дивлячись на що, положити в пенал, приймати участь, тратити час даремно, чоловік (у значенні людина: «добрий чоловік»), шахматна гра» замість близько тисячі сторінок, за (від) чинити двері, чільне місце в літературі, ставитися до когось, цей твір, завдяки чому, змушувати (примушувати) вчитися, незважаючи на що, покласти в пенал, брати участь, гаяти час, добра людина, шахова гра.