+3 8(066) 185-39-18
fі загадкові, й величаві
І залишають слід у серці.
6-ий учень. Слова – неначе гомін громовиці,
Такі стрімкі, немов політ ракети,
Багаті й щедрі, мов лани пшениці,
А ми складаємо їх у букети.
Звучить пісня “Українська чарівна мова”.
Ведуча I. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визнає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.
Ведуча II. Рідна мова – це мова, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається лише материнська.
7-ий учень. Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути – м’яти,
Але рідну мову
Мусиш пам’ятати.
8-ий учень. Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї,
Наче вишня пізня.
9-ий учень. Любіть свою мову й ніколи
ЇЇ не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
10-ий учень. Вона як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Звучить “Пісня про рушник” слова А. Малишка, муз. П. Майбороди.
Ведуча I. Кожен громадянин України має обов’язки як перед державою, так і перед своєю рідною мовою. Тож послухайте і дотримуйтесь їх.
Мовні обов’язки.
11-ий учень. Мова – краса спілкування
Мова – як сонце ясне,
Мова – то предків надбання,
Мова – багатство моє.
12–ий учень. Мова – то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза джерело,
Мова – це наша світлиця.
Вона як добірне зерно.
13–ий учень. Мова – державна перлина,
Нею завжди дорожіть.
Без мови немає країни –
Мову, як матір любіть.
Звучить пісня “Немає України без калини”.
ВедучаI. Український народ – здавна жартівливий, А яке свято без гумору?
Пропонуємо вашій увазі гумореску Степана Руданського “Свиня свинею”.
“Свиня свинею”
( гумореска)
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
“Та свиня таки свинею
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її –
Все свинею буде!”
Ведуча II. Народна пісня – душа народу. Триста тисяч пісень складено українською мовою.
Вічний наш паспорт – пісня,
Це пропуск в білий світ…
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесках вод.
Доки живе наша пісня,
Доти живий народ.
Звучить в’язка пісень.
Сценка.
(Зявляється дівчина у вінку)
Дівчина – мова. Я бачу, бачу, як ви щиро любите рідну мову. А хто ще у вашій школі любить мене так, як ви?
Учні: Усі! Усі!
Дівчина – мова. Це дуже добре, що вас так багато. А ось у мене є список. Це учні, які мають “2” з рідної мови. Як ви гадаєте,чому у них стільки двійок?
Ведуча I. Одну хвилиночку, зараз спробуємо усе вам пояснити. Внесіть діючу модель двієчника ( два учасники заносять Двієчника).
Двієчник. Обережно!
1- ий учасник. ( бере указку і докладно все пояснює).
Модель виконана в натуральну величину. Зовні вона нічим не відрізняється від хорошого учня, але внутрішньо…
А втім, все по порядку ( показує на голову). Що це по – вашому?
Усі. Голова!
2 – ий учасник. Правильно. А що ви знаєте про голову?
1-ий учасник. Одна голова – добре, а дві – краще!
2- ий учасник. Правильно! Але це тільки теоретично. А насправді й від однієї такої голови у вас у всіх голова піде обертом.
Двієчник. Тому що я зі своєї хворої голови на вашу здорову все звалю.
2 – ий учасник. Дивимося далі. Два вуха. Для чого, питається два?
Двієчник. Щоб в одне вухо влітало, а в друге вилітало.
2 – ий учасник. Очі...
Двієчник. Пара штук.
2 – ий учасник. Дивляться на всі чотири сторони, але тільки не в книжку.
Двієчник. А що туди дивитися? До сусіда в зошит треба дивитися… Зиркнув, -як-небудь написав – і порядок!..
1 – ий учасник. Рот, за допомогою якого він часто говорить…
Двієчник. А я не вивчив… А я зошит забув… За що двійка?
2 – ий учасник. Руки. Вони завжди зайняті сторонньою справою…Ноги…
Двієчник. А що це ви мимохідь про руки мої розповіли? Про руки відмінника, напевне, говорили б години дві. А про мої – мовчок. Та від моїх рук, може, весь клас…
1–ий учасник. Вся школа.. Все місто… наплачеться.
Двієчник. Вибиті шибки, зірвані уроки, смикання за коси – хіба це не моїх рук діло?
Разом. Твоїх, твоїх!
2–ий учасник. Запитання є ?
Дівчина-мова. А скільки ось таких у вашій школі?
1–ий учасник. Та з десяток набереться.
Двієчник. Застаріла інформація. Зараз я майже один. Багато учнів уже виправили свої двійки.
2–ий учасник. Ще будуть запитання?
1-ий учасник. Ні! Все ясно!
Дівчина-мова. Тоді ведіть двієчника!
Двієчник. Та з таким ставленям я і сам піду. Теж мені, моду взяли – критикувати!
Дівчина – мова. Я впевнена, що ви всі зрозуміли: знання, які ви одержуєте в школі, знадобляться вам в майбутньому, і ви будете гарними дочками і синами нашої Вітчизни!
Звучить пісня “Моє ім’я Україна”.
Ведуча I. Ось і завершується наше свято. Сподіваємося, що в серці кожного з нас завжди житиме велика любов до рідної мови.
Ведуча II. Тож не зрадьмо ту землю, де жили наші предки, де живемо нині ми. Нехай повносило лунає рідне слово в кожній родині.
Ведуча I. Завершилось свято
І прощатись нам пора.
Ведуча II. Ми бажаєм Україні.
Разом. Щастя, миру і добра!