Типологія дітей з обмеженими можливостями

місцевості за допомогою тростини або собаки-поводиря.

Школи для сліпих дають знання в повному обсязі середньої школи і видають атестати зрілості стандартного зразка. У цих школах вчаться дещо довше, ніж у звичайних (5 років у початковій школі), оскільки додатковий рік дається на навчання орієнтуванню на місцевості і вивченню шрифту Брайля (об'ємний шрифт, який дозволяє людині читати тексти пальцями, на дотик). Випускники вступають в інститути і університети, а потім працюють по різних спеціальностях - у юридичних конторах, диспетчерських і довідкових службах, видавництвах, банках, бюро перекладів і т. д. В Україні традиційними для незрячих є доволі престижні професії масажиста і композитора-аранжувальника.

3.2. Слух

Статистикою встановлено, що приблизно у 10% населення будь-якої країни є різні форми порушення слуху. Виходячи зі ступеня втрати слуху, нечуючі люди діляться на глухих, слабочуючих, пізнооглухлих, туговухих. Причинами глухоти найчастіше бувають пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування окремих медикаментів, контузій під час воєнних дій і т. д. Однак стати слабочуючим можна і у результаті тривалого впливу шумів, недолікованого отиту та інших причин.

У деяких випадках можливе підвищення слуху медикаментозними засобами. Частковою компенсацією може стати слуховой апарат. Діти, які не чують від народження, як правило, відвідують спеціальні дитячі садки, навчаються у спецшколах-інтернатах. Вища освіта для інвалідів по слуху доступно в окремих вузах.

Є спосіб виховання слабочуючих дітей у домашніх умовах за системою доктора педагогічних наук Е.І. Леонгарда. Виховання глухих дітей за цією системою дозволяє їм розвинути мовне спілкування і мовний слух, успішно навчатися у звичайних середніх школах, одержувати вищу освіту у звичайних вузах.

3.3. Генетичні порушення та психічні захворювання

Психіатричні захворювання пов'язані з розладом центральної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам'ять, мислення, мову, рівновагу, виникнення і прояв почуттів (емоцій), дихання тощо. Кожна з цих функцій і їх синхронна робота можуть бути порушені в результаті психічного захворювання. З іншого боку, хронічні психічні захворювання схожі в певному змісті з будь-якою іншою хронічною хворобою, наприклад, серцево-судинною хворобою або діабетом. На сьогоднішній день не виявлена головна причина виникнення психічних розладів, але відома безліч обставин, які провокують початок хвороби, поліпшують або погіршують перебіг психічного захворювання.

Ознаками психічних захворювань є: 

• виникнення різко виражених змін у повсякденній поведінці (надлишок або відсутність сну, апетиту, поява неуважності, загальмованості або надлишкової збудженості, не характерної для людини раніше); 
• утруднення мислення і спілкування; 
• манія, нав'язливі стани (завзяті і нічим не виправдані спроби розгорнути певну діяльність, що не підходить до місця і часу, домінанта якоїсь ідеї і т.д.); 
• негативізм, у тому числі відмова від допомоги; 
• зловживання алкоголем і наркотиками; 
• тривала депресія; 
• ілюзії та галюцинації; 
• нездатність справлятися з повсякденними справами; 
• коливання настрою і т. д. 

Найпоширенішими психічними захворюваннями є маніакально-депресивний психоз і шизофренія. Маніакально-депресивний психоз - періодичні перепади настрою від сильного порушення і ейфорії до пасивності і пригніченості. Шизофренія - це загальна назва цілої групи психозів, при яких стан характеризується аномальним мисленням, поведінкою і емоціями.

Поведінка душевнохворих, ступінь розладу їх психіки може сильно варіюватися залежно від форми, характеру перебігу та індивідуальних особливостей особистості. Тому неможливо описати “типову поведінку шизофреніка” чи дати остаточний список симптомів. Важливо знати, що хронічне психічне захворювання завжди йде хвилями: загострення - це наростання, або "атака" хвороби, і ремісія - сприятливий період, коли лише незначні коливання стану і деяких особливостей відрізняють хворого від інших людей.

Епілепсія – це хронічний стан нервово-психічного характеру. Ознаками епілепсії є судорожні прояви (припадки) і, у деяких випадках, психічні - інтелектуальні або емоційні відхилення. Причина епілепсії недостатньо вивчена, однак значна роль належить спадковості. 

Під час приступу епілепсії - раптового і короткочасного - може спостерігатися повне відключення свідомості, падіння або судороги, які проявляються в напрузі всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусом язика, потім протягом 1-2 хвилин спостерігається посмикування всієї мускулатури. Дитину у випадку приступу необхідно укласти на горизонтальну поверхню, розстебнути комір сорочки, розслабити пояс і стежити, щоб людина не прикусила язик. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зубами помістити що-небудь тверде, наприклад, ложку, ручку і т.д.

Людина, піддана приступам епілепсії, у більшості випадків використає медикаменти і може контролювати настання приступу і попередити навколишніх. В іншому люди з епілепсією навчальні, працездатні і товариські.

Синдром Дауна вперше описаний у другій половині XIX ст. Синдром відноситься до хромосомних аномалій: у людини із синдромом Дауна не 46, а 47 хромосом. При цьому хромосомний набір у батьків може бути абсолютно звичайним. Медициною дотепер точно не встановлені причини появи в деяких ембріонів зайвої хромосоми. У більшості країн сьогодні наявність зайвої хромосоми не розглядається як хвороба.

Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність - особа монголоїдного типу, трохи зменшений череп, іноді - непропорційно короткі кінцівки. Синдром Дауна означає, що дитина буде розвиватися повільніше, ніж її однолітки і пізніше проходити загальні етапи розвитку. Їй буде важко вчитися, але вона зможе робити більшу частину того, що роблять всі інші діти: ходити, говорити, читати і писати.

У різних дітей з синдромом Дауна різні розумові здібності, різна поведінка і фізичний розвиток. Кожний має унікальну індивідуальність, як будь-яка інша людина. Вони можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони проходять навчання по програмі ранньої допомоги, якщо одержують фахову освіту, медичне обслуговування і позитивне відношення суспільства. При дотриманні цих умов люди із синдромом Дауна руйнують один з основних стереотипів - про те, що всі вони не здатні зрозуміти іншу людину і не навчаються. Сьогодні в Україні діють організації, які допомагають батькам виховувати дітей із синдромом Дауна. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Дементьева Н.Ф., Устинова Э.В. Роль и место социальных работников в обслуживании инвалидов. – Тюмень, 1995.
2. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. -К.: Академвидав, 2005.
3. Тюптя Л. І., Іванова Т.І. Соціальна робота: теорія і практика. - К., 2005.