УДК 32: 001. 891. 3 (075) Воронянський О. В. «Політична нація» та «етнічна нація» як терміни політичної науки

Оскільки етнос є категорією соціально-культурної ідентифікації, а не політичної організації, поняття «етнос» і «нація» з точки зору політичної науки не є однопорядковими, вони відносяться до різних сфер соціального буття. У етнічно-культурному плані всі відомі нації як соціальні спільноти вибудовують власну культуру на основі культури етнічного ядра, роль якого виконує домінуючий етнос. У той же час загальний політичний інтерес суспільства виражається не через етнічність, а через такі форми соціальної організації як громадянське суспільство та національна держава. Сам процес формування нації передбачає створення такої ієрархії ідентичностей, в якій громадянська (політична) ідентичність домінує над етнічною (культурною) ідентичністю. Етнос в рамках нації може бути лише культурно-історичним колективним суб'єктом, але ні в якому разі не політико-правовим. Нація представляє політичні права не етносів (які з утворенням нації взагалі не можуть претендувати на політичні права), а громадян, що входять до її складу. Запуск зворотного процесу руйнує націю як політичну спільність.

Звідси випливає, що поняття «етнічна нація», «нація-етнос» позбавлене наукового підґрунтя і не може використовуватися для опису нації.

У той же час ігнорувати ці поняття неможливо, оскільки вони реально існують у сфері політичної ідеології, котра, як відомо з теорії політики, являє собою пряму політичну дію. З цієї точки зору терміни «політична нація» та «етнічна нація» є ідеологічними конструктами, які відображають принципово різні концептуальні підходи до теорії та практики націєбудування (nation-building). І якщо перший з цих термінів просто дублює загальновизнане поняття «нація», то другий вносить у нього принципові зміни, несумісні з онтологією визначення. Трансформація форми політичної ідентичності при цьому пов’язана з визначенням сутності політичного інтересу нації як носія державного суверенітету. Класичне поняття нації базується на визнанні того, що в основі політичних відносин лежить необхідність авторитарного розподілу ресурсів і цінностей, а національна держава здійснює контроль над таким розподілом від імені політично суб’єктного народу. Конструкт «етнічна нація» зміщує політичні відносини в площину конкуренції за задоволення етно-культурних інтересів і потреб. Первинними суб’єктами політики при цьому проголошуються етноси – спільноти, необхідною умовою приналежності до яких є певний набір культурних, психологічних та біологічних характеристик особистості.

Такий підхід означає, що в реальних умовах поліетнічності майже всіх сучасних державних утворень носієм державного суверенітету в конкретній національній державі логічно виступає домінуючий, титульний етнос. Зазначимо, що у переважній більшості випадків нетитульні етноси не є мігрантами, вони відносяться до корінного населення країни. Тому ідеологічний конструкт «етнічна нація» тягне за собою визнання необхідності обмеження частини корінного населення в громадянських правах на основі походження.

Звідси витікає конфліктогенність даного конструкту: дискримінація завжди провокує боротьбу за надання рівноправності, а привілеї – за відстоювання status quo.

Виключення з процесу націєбудівництва «чужих» етносів ставить перед ними завдання створення власної держави. Визнання можливості політичного суверенітету етносу дає останньому право на вибір форми політичної організації. Подібне самовизначення позбавляє цього права інші етноси, які проживають на тій же території, паралельно руйнуючи існуючу національну державу. Це прямо суперечить нормам сучасного міжнародного права про пріоритет кордонів існуючих держав над кордонами етнічних ареалів.

Ідеологія, що звертається до етнічних механізмів ідентифікації людей, відроджуючи архаїчні, часто віртуальні етнічні спільності, розколює суспільство, порушуючи ієрархію ідентичностей. Так, в Україні, де з початком кожної виборчої кампанії в суспільну думку вкидається принцип «етнізаціі політичного», відбувається зміщення соціальної самосвідомості на етнокультурній основі: особистість з подачі політтехнологів починає ідентифікувати себе у першу чергу як представник етнокультурної спільноти (росіянин, українець, кримський татарин тощо) і лише в другу чергу – як громадянин України.

У реальності ж етнічна проблематика в політичному просторі сучасних держав, побудованих на визнанні суверенітету нації як асоціації громадян, відіграє функціональну роль. Вона представляє один із ефективних способів легітимації приватних і особливих колективних (корпоративних) політичних інтересів, їх протиставлення інтересам загальносуспільним. Проголошення етносу вищою формою ідентичності надає контреліті, що виступає від його імені, підставу для обґрунтування своїх претензій на політичну, а в перспективі й державну владу. Міфологізована етнічна риторика виникає не внаслідок підйому етнічної свідомості, а як дієвий засіб «етнічних» еліт у боротьбі за політичні привілеї.

Відродження етнонаціональної ідеології у вітчизняній пострадянській політичній риториці багато в чому пов'язане з тим, що етнічне стало своєрідним ерзацом класового. Етнонаціоналізм як ідеологія намагається пояснити соціальну нерівність за допомогою не соціально-економічного, а біологічно-культурного підходу. Однак дана парадигма лише підхоплює конструкцію понять вульгаризованого марксизму радянського періоду, заміщаючи класові категорії етнічними, але не торкаючись самої логіки викладу. Проте етнічна ідентичність, що трактується як справжність, в сучасній політичній реальності є уявною, оскільки жоден етнос не збирається повертатися до часів, коли генетичні та антропометричні фактори людської спільності переважали фактори соціальні. Тому термін «етнічна нація» з повним правом можна визнати конструктивістським міфом, призначеним для досягнення приватних та корпоративних політичних цілей контреліт.

Отже, протиставлення «етнічної нації» та «політичної нації» як базових понять сучасної політичної науки, які описують феномен нації, не має під собою наукових підстав і є некоректним. Дані визначення можна сприймати як науковий нонсенс. У залежності від контексту досліджень їх варто заміняти поняттями «політичні/етнічні характеристики нації» чи «нація в політичному/етнічному розумінні». Однак при цьому терміни «етнічна нація» та «політична нація» є реально існуючими ідеологічними конструктами, що здійснюють значний вплив на політичний процес, зокрема – у сфері націєбудівництва та державотворення. При проведенні наукових досліджень необхідно враховувати ці сутнісні характеристики вказаних термінів. Очевидно, що формування української нації вимагає виведення етнічного за межі політичного і правового просторів. У зв'язку з цим, умовою стабільного існування сучасної нації є підтримка такої ієрархії ідентичностей, де акцент переноситься з етнічної на політичну спільність, що включає в себе усіх громадян держави, етнічна приналежність яких не має політичного виміру. У цій ієрархії на політичний статус може претендувати лише громадянська ідентичність людини, яка є пріоритетною перед всіма іншими її ідентичностями, у тому числі й етнічною.

Воронянский А. В. «Политическая нация» и «этническая нация» как термины политической науки

Анализируется функциональность понятий «политическая нация» и «этническая нация» в политических исследованиях. Автор приходит к выводу о том, что данные понятия не имеют реального содержания в качестве дефиниций, описывающих феномен нации, но являются действенными идеологическими конструктами, оказывающими значительное влияние на политический процесс.

Ключевые слова: нация, политическая нация, этническая нация.

Voronyansky A. V. «Political nation» and «ethnic nation» as a term of political science

We analyze the functionality of the concepts of «political nation» and «ethnic nation» in political studies. The author concludes that these concepts have real content as definitions that describe the phenomenon of the nation, but are effective ideological constructs have a significant impact on the political process.

Key words: the nation, the political nation, the ethnic nation.

 

 

1. Ян Э. Государственное и этническое понимание нации: противоречия и сходство / Э. Ян // Полис. – 2000. – №1. – С. 114-122.

2. Андерсон Б. Уявлені спільноти: міркування про походження і поширення націоналізму / Бенедикт Андерсон [пер. з англ. В. Морозова] – К. : Критика, 2001. -С. 272.

3. Фіхте Йоган. Що таке народ у нашому розумінні цього слова і що таке любов до Батьківщини / Йоган Г. Фіхте // Націоналізм: Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера [антологія; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий] – К. : Смолоскип, 2006. – С. 10-17.

4. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса / Ю. В. Бромлей – М., 1983. – С. 412.

5. Тишков В. А. О нации и национализме / В. А. Тишков // Свободная мысль. 1996, № 3, с. 31-37.