Україна у ХVІІІ столітті. Ліквідація козацької автономії

 

7.1 Доба гетьмана Івана Мазепи

7.2 Козацька Конституція 1710 р. Діяльність П.Орлика в еміграції

7.3 Обмеження та ліквідація козацько-гетьманської державності у ХVІІІ ст. Знищення Запорозької Січі

7.4 Правобережна Україна у складі Речі Посполитої. Коліївщина

7.5 Розподіл українських земель наприкінці ХVІІІ ст

 

 

Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. українські землі знаходилися у складі декількох держав: Московії, Польщі, Туреччини і Криму, Угорщини. Московське царство поширило свою юрисдикцію, крім Слобожанщини, на Лівобережжя і Запоріжжя. За Польщею зберігалася значна частина Правобережної України, Волинь і Галичина. Туреччина до кінця ХVІІ ст. володіла Поділлям, а також Буковиною та іншими суміжними землями. Угорщина надовго встановила своє панування в Закарпатті.

Найбільша частина українських земель знаходилася на правах автономії в Московській державі. Тут зберігся козацький адміністративний устрій (у Слобідській Україні - 5 полків, у Гетьманщині - 10). На відміну від Гетьманщини, де старшина обиралася і підпорядковувалася вибраному гетьману, у Слобідській Україні посада полковника була спадковою і підпорядковувався він царському воєводі, резиденція якого знаходилася в Бєлгороді. В обох частинах діяла своя судова система, міське самоуправління.

Запорозька Січ підлягала гетьману і поступово втрачала своє значення центру козацтва. Змінилися соціальний статус і заняття запорожців. Вони все більше займаються сільським господарством, бджільництвом, ремеслами. Згодом землі сучасної південної України переходять під юрисдикцію Росії і завдяки своїм природним ресурсам та виходу до Чорного моря починають відігравати все помітнішу роль в імперії.

Гетьман Іван Мазепа (1687 – 1709 рр.)

Правління І.Мазепи наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. позначилося внутрішньою стабілізацією Гетьманщини. Цьому значною мірою сприяли його особисті якості. Народився він бл. 1640 р. на Білоцерківщині в родині українських шляхтичів, здобув добру освіту та виховання, служив при дворі польського короля, виконував дипломатичні доручення в Західній Європі та козацькій державі. Був начальником особистої охорони та Генеральним писарем у Дорошенка, Генеральним осавулом у Самойловича.

У 1687 р. на козацькій раді, що відбулася над р.Коломак, обраний гетьманом. Коломацькі статті черговий раз обмежили автономію України і повноваження гетьмана, зокрема, забороняли міжнародні відносини, обмежували торговельну діяльність, заохочували змішані українсько-російські шлюби тощо.

Як гетьман, Мазепа протягом тривалого періоду орієнтувався на Росію, а в проведенні внутрішньої політики спирався на старшину, намагаючись створити станову державу західноєвропейського зразка із збереженням козацького устрою. Він багато зробив для розвитку в Україні освіти, культури, церковного життя, впорядкування господарства та соціально-економічних відносин.

Але не всі заходи гетьмана викликали загальне схвалення й підтримку. У 1692 р. проти нього виступив канцелярист Петрик Іваненко, який із запорожцями й татарами намагався звільнити Україну від московського самодержавства і приєднати до Гетьманщини Правобережжя та Слобожанщину.

Універсал 1701 р. про встановлення дводенної панщини, хоч і обмежував кріпосницькі прагнення старшини, з великим невдоволенням був прийнятий селянами.

Північна війна й Україна

Становище Гетьманщини ускладнилося у зв'язку з російсько-швецькою війною 1700-1721 рр. З її початком Петро І зажадав від України значно більших економічних і людських ресурсів, ніж його попередники. Козаки також змушені були брати участь у далеких північних походах і битвах, у важких фортифікаційних та будівельних роботах. Ускладнилася торгівля з європейськими країнами через встановлення загальноросійської державної монополії, запровадження тарифів на закордонні товари, податків на імпорт і експорт. Така протекціоністська політика була спрямована на збут в Україні значно дорожчих за європейські російських виробів.

Мазепа й Палій

Протягом 1704-1706 рр. козаки здійснили походи на Правобережжя, західноукраїнські та білоруські землі. Так, у 1704 р. Мазепа оволодів Київщиною й Волинню, пізніше Галичиною. На Правобережжі козакам за наказом Петра І довелося приборкувати народне повстання (1702-1704 рр.) проти польського панування, героєм якого був фастівський полковник Семен Палій. У національно-визвольній боротьбі він, як і Хмельницький, намагався опиратися на підтримку широких народних мас. Мазепа справедливо вбачав у ньому свого конкурента, а тому заарештував його. Потім цар відправив Палія в Сибір, звідки він повернувся в 1709 р.

Союз із Карлом XII

Політичні, військові і господарські обмеження Гетьманщини неминуче призводили до невдоволення й зростання опозиційних настроїв в Україні. Особливу тривогу серед старшини викликали наміри Петра І ліквідувати козацьку автономію, а військо перетворити в драгунські полки російської армії. В Україні московські чиновники та військові поводилися, як у завойованому краї, не звертаючи уваги на козацьку старшину. Усі козацькі права і вольності вони розглядали як царський дарунок, що міг бути у будь – який момент скасований. Гетьманщина була для них невід'ємною частиною Російської імперії. Натомість козацька старшина сповідувала концепцію вільного народу, який тільки під тиском певних обставин знаходився в договірних відносинах з московським царем, причому цар, на їхню думку, повинен був захищати, а не порушувати їхні права і вольності.

Приблизно в 1705-1706 рр. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведами. Старшина спонукала гетьмана до активних дій, але в умовах шпигунства та окупації України царськими військами, підпорядкування багатьох козацьких полків російському командуванню неможливо було провести підготовчу роботу. Відомо також, що генеральний суддя В.Кочубей (можливо, із