Україна в 2-й половині XVII ст. Руїна

14 статей цього нового Переяславського договору не тільки значно обмежували українську державність, але й також фальсифікували переяславсько-московський договір 1654 р. Богдана Хмельницького. Зокрема, відтепер гетьману заборонялося мати відносини з іншими державами, самостійно проводити будь-які військові дії, призначати і звільняти полковників, та й самого гетьмана не можна було обирати без згоди царя. Гетьман також зобов'язувався на першу вимогу царя направляти козацьке військо, утримувати коштом місцевого населення московських воєвод, розташувати московські залоги, крім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані, а київський митрополит мав визнати зверхність московського патріарха.

Посилення московських впливів на Лівобережжі викликало сильну протидію серед частини правобережних полковників і старшини. До того ж у 1660 р. наступ на Україну розпочала Польща в союзі з татарами. Під Любарем і Чудновим на Волині (теп. Житомирська обл.) поляки оточили московські війська В.Шереметьєва разом із лівобережними козацькими полками Т.Цицюри.

За таких обставин Ю.Хмельницький підписав із поляками Слободищенський або Чуднівський трактат (1660 р.), що повторював умови Гадяцького договору, але без статті про Руське князівство.

Тим самим вирішувалася доля оточеного московського війська, яке змушене було капітулювати. Однак як і Виговському, Ю.Хмельницькому не вдалося об'єднати навколо себе українське суспільство. У 1662 р. під ім'ям Гедеон Юрій постригся в київські ченці.

 

 

Розкол на два гетьманства

На початку 60-х рр. XVII ст. наказним гетьманом Лівобережної України був Яким Сомко (1660-1663 рр.). Йому протистояли ніжинський полковник В. Золотаренко і кошовий отаман Запорозької Січі (у минулому – ад'ютант Б. Хмельницького) І.Брюховецький. Останній незаконно присвоїв собі нечуваний титул “кошового гетьмана” і всіляко намагався догодити козацьким низам та Москві. Якнайкраще скориставшись своїми якостями “людини улесливої, хитрої і пронозливої”, І.Брюховецький домігся обрання себе гетьманом на Чорній раді під Ніжином у 1663 р. Сомка й Золотаренка згодом було страчено.

На Правобережній Україні в тому ж 1663 р. козаки обрали гетьманом Павла Тетерю, юриста за фахом, що походив із православної шляхти, був переяславським полковником і зятем Б.Хмельницького, Генеральним писарем у Виговського.

Так відбувся розкол козацької України на два Гетьманства – Лівобережне й Правобережне.

 

Гетьмани Руїни:

ПравобережніЛівобережні

Павло Тетеря 1663 – 1665 Іван Брюховецький 1663 - 1668 

Петро Дорошенко 1665 – 1676 Дем'ян Многогрішний 1669 - 1672 

Петро Суховій 1668 – 1669 Іван Самойлович 1672 - 1687

Михайло Ханенко 1669 – 1674

Юрій Хмельницький 1677 – 1681

 

Гетьман Іван Брюховецький (1663-1668 рр.).“Московські статті” (1665)

Прагнучи ще більше вислужитися перед Москвою, І.Брюховецький у 1665 р. поїхав до “першопрестольної”, де підписав т. зв. “Московські статті” (1665). Відтепер новообраний гетьман мав приїжджати до Москви на затвердження; збір податків з України переходив до царських воєвод; московські залоги мали розміщуватися у всіх найбільших містах Лівобережжя.

Винагородою за такі нововведення стали для Брюховецького багаті маєтки, боярський титул, а також дозвіл одружитися з московською князівною Долгорукою.

Безцеремонне поводження російської адміністрації в Лівобережній Україні викликало масовий протест. Розпочалися антимосковські рухи й повстання.

 

Гетьман Павло Тетеря (1663-1665 рр.)

Людина розумна та освічена, П.Тетеря, за оцінкою істориків, теж відзначався користолюбством, егоїзмом і жорстокістю. У покірності до поляків він зайшов так далеко, що Україну звав польською провінцією, а короля – “природним і власним паном”.

Протягом його гетьманування Правобережна Україна вибухнула цілим рядом антипольських повстань (І.Попенко, Сулимка, С.Височан, В.Варениця, П.Стріла, П.Децик, І.Сербин, В.Дрозденко та ін.).

Великих нещасть зазнала Україна від польського походу 1663-1664 рр. на Лівобережжя; тільки на Київщині й Брацлавщині в 1664 р. загинуло й було взято в полон бл. 100 тис. людей. Тоді, за переказом, було зруйновано могилу Б.Хмельницького. Загинули звинувачені у зраді І.Виговський та І.Богун, було заслано в Мальборк київського митрополита Й.Тукальського, а також Ю.Хмельницького та полковника Г.Гуляницького. У 1665 р. П.Тетеря втік до Польщі, забравши з собою військовий скарб, архів, клейноди.

 

Гетьман Петро Дорошенко (1665-1676 рр.)

Це була людина знана й визнана в козацькому війську, його дід Михайло гетьманував у 1620-х роках, а батько був полковником. Сам Петро здобув добру освіту й пройшов велику військову й дипломатичну школу під керівництвом Б.Хмельницького; у наступні роки був прилуцьким полковником, згодом Генеральним осавулом та полковником Черкаським, а головне – був щирим та відданим патріотом України.

На жаль, гетьманування П.Дорошенка припало на період, коли Україна, за свідченнями сучасників, нагадувала “жахливе вавилонське стовпотворіння”. Найстрашнішим було те, що внутрішній розкол на два гетьманства було закріплено в міжнародних договорах.

 

Андрусівське перемир'я (1667 р.) між Росією та Польщею

На початку 1667 р. Польща й Росія в с.Андрусові поблизу Смоленська поділили між собою українські й білоруські землі по Дніпру. До