Українська мова – мова українського народу і державна мова в Україні

Особливе значення має якість українського мовлення в тих сферах діяльності, які пов’язані з загрозою масового тиражуванням недоброякісних мовних зразків. Мовлення штатних працівників теле- і радіостудій в ефірі має бути еталонним. Виконання нормативних вимог до якості мови має стати обов’язковою умовою отримання дозволу на право займатися освітньою, медійною чи рекламною діяльністю, а їх порушення – передумовою для позбавлення ліцензії.

Слід давати відсіч спробам культивувати в суспільстві уявлення про українську мову як ущербну й непрестижну. Насправді її пізнавальний, виражальний і комунікативний потенціал надзвичайно потужний. Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов’янських. Значна частина її словника значно старша за майже півторатисячолітню історію її вживання в різних сферах громадського й культурного життя.

Українська мова – старописемна мова з великою історико-культурною спадщиною. Держава має піклуватися про наукове дослідження і публікацію давніх писемних пам’яток, їх популяризацію, використання їхніх елементів для збагачення ресурсу сучасної літературної мови. Залишається актуальним збереження й вивчення діалектів української мови – джерела її самобутності й життєвої сили.

Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.

Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має бути об’єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.

Державна мовна політика має бути спрямована на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги культурно-освітнім закладам українців в інших державах.

 

 

Статус української мови як єдиної державної мови визначено Конституцією України і не може бути змінений інакше, ніж у спеціальному порядку, передбаченому її статтею 156, тобто шляхом ухвалення не менш ніж двома третинами конституційного складу Верховної Ради відповідного закону, який має бути затверджений всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом України. Відповідно до ч. 5 ст. 10 та п. 4 ст. 92 Конституції України порядок застосування мов в Україні визначається виключно законами України. Отже, органи місцевої влади та органи місцевого самоврядування не вправі регламентувати статус мов та їх застосування своїми актами. Спроби запровадження офіційної багатомовності на національному або регіональному рівнях всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі не можуть кваліфікуватися інакше ніж дії, спрямовані на мовний розкол країни, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу і державної єдності України.

При здійсненні Концепції державної мовної політики в Україні держава виходить з того, що вільне опанування всіма громадянами України мови свого громадянства – це, як підтверджує багатовіковий досвід держав світу, запорука міжетнічної злагоди, єдності і стабільності суспільства, ефективного функціонування держави, позитивного її сприйняття як повновартісного і незалежного суб’єкта світової спільноти. Володіння громадянами України, крім своєї рідної мови, мовою свого громадянства підвищуватиме інтелектуальний потенціал кожної особи, сприятиме збереженню в Україні мовно-культурного розмаїття і виключатиме конфлікти на етнічному та мовному ґрунті.

З урахуванням мовної ситуації в Україні і законодавчо визначених функцій української мови і мов національних меншин державна мовна політика скерована на досягнення таких цілей:

утвердження української мови як державної (офіційної) у всіх царинах публічної сфери суспільного життя на всій території України і при здійсненні офіційними особами представницьких функцій у міжнародному спілкуванні;

посилення функції державної мови як мови громадянства – об’єднавчого і консолідуючого чинника в українському суспільстві і засобу зміцнення державної єдності України;

утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні, гаранта державної незалежності й національної безпеки;

утвердження і підтримку української мови як самобутньої мови титульної нації;

сприяння розвитку мов національних меншин із спеціальним наголосом на захисті мов, що опинились під загрозою зникнення;

підтримання мовного розмаїття України та міжкультурного діалогу;

сприяння підвищенню загальної мовної культури громадян;

захист мовного простору України від чужоземної мовно-культурної експансії;

запобігання дискримінації за мовною ознакою та запровадження заходів позитивної дискримінації щодо мов, які потребують особливого захисту, зокрема щодо української мови в деяких регіонах України;

сприяння у задоволенні мовних потреб українців у країнах поселення.

Державна мовна політика має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:

приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України про тлумачення її статті 10, насамперед в частині, що стосується вимог володіння нормативною українською мовою народними депутатами України і державними службовцями усіх рівнів, призначення на посади в системі державної влади та місцевого самоуправління, системі освіти, науки, культури, Збройних Сил, державних засобів масової інформації, а також обов’язкового складання вступних іспитів з української мови у вищі навчальні заклади та її застосування в роботі всіх державних навчальних закладів України;

створення належної нормативної бази підтримки і пільг для українськомовних ЗМІ, книговидання українською мовою, українського кіно і української пісенної продукції;

виховання української мовної свідомості і гідності; загального піднесення престижу української мови;

вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;

розширення застосування української мови у всіх царинах життєдіяльності в межах всієї України;

поліпшення якості українського мовлення на українських теле- і радіоканалах України;

створення системи дієвого контролю за дотриманням мовного законодавства.

Підвищенню авторитету української сприяє практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має бути об’єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.

Виконання стратегічних завдань державної мовної політики і досягнення визначених у цій Концепції цілей має здійснюватись з урахуванням особливостей мовної ситуації в Україні та забезпечуватись ефективним інституційними і юридичними механізмами.

Державна мовна політика має бути спрямована на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги культурно-освітнім закладам українців в інших державах.

 

 

Впровадження української мови як державної в публiчнiй сфері не є до кінця послідовним i не супроводжується системними заходами. Мовна політика в Україні має бути спрямована на досягнення таких цілей: утвердження української мови як державної в уcix публічних сферах суспільного життя; приведення мовного законодавства й практики його застосування в повну відповідність із Конституцією України.

Нинішній мовний розвиток в Україні і без надання російській мові статусу державної є потенційно небезпечним для майбутнього української мови, а відповідно для майбутнього української нації і державної незалежності України. Оскільки процес витіснення української мови є керованим і набув системного характеру, українська держава має діяти також системно, вживаючи рішучих заходів підтримки української мови як мови титульної нації і державної мови. Такі заходи не спрямовані проти мовних прав осіб, що належать до національних меншин, а є лише засобом утвердити українську мову, захистити мовні права українців і зберегти Україну як незалежну державу зі своїм самобутнім обличчям.

Необхідно забезпечити державній мові належне домінантне місце в усіх сферах суспільного життя, прийнявши новий базовий закон про державну мову, в якому передбачити пункт про функцію мови як засобу забезпечення інтересів і суспільних дій держави, суспільства і громадянина. Він повинен бути конституційним у галузі державного будівництва, а не у сфері регулювання порядку використання мов і не може бути одним із законів про порядок застосування мов. Він первинний для решти законів і не потребує узгодження з існуючою правовою базою. Вище цього Закону тільки 10 стаття Конституції України, яку він тлумачить і доповнює місією мови у поширені українських інтересів у світі. Інші закони і нормативно-правові акти України в галузі застосування мов повинні злагоджено сприяти його дії.

 

 

Конституція України вiд 28. 06. 1996 № 254к/96-ВР, остання редакцiя вiд 20. 10. 2011: [Електронний ресурс]. – режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua /cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=254% EA% 2F96-% E2% F0

Концепція Державної мовної політики в Україні вiд 15. 02. 2010 № 161/2010, затверджена Указом Президента України: [Електронний ресурс]. – режим доступу: http: //zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=161% 2F2010

Заблоцький В. Державність української мови як правовий інститут // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. 1 (5). – С. 212-218.

Пентилюк М. І., Марунич І. І., Гайдаєнко І. В. Ділове спілкування та культура мовлення. Навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 224 с.

Савойська С. В., Панібудьласка В. Ф., Тугай А. М. Українська мова як державна: освіта, політика: монографія. – К. : Вища школа, 2009. – 320 с.

Ткаченко О. О. Українська мова у правовому полі України // Українська освіта у світовому часопросторі: Матеріали Другого міжнародного конгресу. – 25-27 жовтня 2007 р. – К., 2007. – Кн. І. – С. 494-495.