Умисел як форма вини

Актуальність теми дослідження. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. До основних функцій держави належить також захист особи від злочинних посягань. При цьому у Кримінального кодексі України введено окреме поняття вини і умислу. Це свідчить про послідовне втілення принципу суб’єктивного інкримінування, відповідно до якого злочином може визнаватися діяння лише за наявності вини, а особа, в свою чергу, може визнаватися винною у вчиненні злочину за наявності у неї певного психічного ставлення, як то у формі умислу чи необережності, до вчинюваного діяння та його наслідків. Тобто, виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за відсутності вини. 

На сучасному етапі розвитку правової науки загальновідомими вва-жаються постулати про те, що вина є складовою суб’єктивної сторони складу правопорушення, і вона являє собою психічне ставлення правопорушника до своїх дій або до бездіяльності та їх наслідків у формі умислу чи необережності. Юридична відповідальність, за загальним правилом, можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння (виняток становлять лише окремі випадки, передбачені, зокрема, цивільним правом).

Формування ж системи кримінального права має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту умислу як форми вини.

Розуміння форм вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права, адже у адміністративному і кримінальному праві відповідальність без вини взагалі неможлива.

Стан дослідження проблеми. На науковому рівні умисел та його види досліджувалася багатьма науковцями. Серед них найбільш грунтовним є дослідження О. Ф. Бантишева [4], Л. П. Брич [9], Р. В. Вереші [12], 

Б. П. Карнауха [14], М. І. Панова [17], Є. Л. Стрельцова [19] та інших.

Об’єкт дослідження – норми Конституції України та КК України, суспільні відносини, які виникають у процесі визначення вини особи за вчинений злочин у формі умислу.

Предмет дослідження – умисел як форма вини в теорії кримінального права України. 

Мета роботи – комплексне дослідження умислу як норми-дефініції статті 24 Кримінального кодексу України. 

Відповідно до мети роботи визначено наступні її завдання: 

• уточнити понятт винм як базової категорія кримінального права, її ознаки;
• визначити поняття умислу як форми вини, його ознаки;
• охарактеризувати прямий умисел та його різновиди;
• проаналізувати поняття та ознаки непрямого умислу;
• з’ясувати відмінність злочинної необережності від умислу.

Методи дослідження. Основою дослідження є діалектичний метод пізнання, а також формально-догматичний (юридичний), системно-структурний; метод порівняльного правознавства тощо.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження і включає вступ, два поширені розділи, висновки та список використаних джерел, загальний обсяг роботи склав 35 сторінок.