Управління трудовими ресурсами міста: стан, проблеми, перспективи

 

Вступ

1. Зміст поняття «управління трудовими ресурсами»

2. Сучасний стан управління трудовими ресурсами 

3. Проблеми, які існують в управлінні трудовими ресурсами 

4. Перспективи розвитку управління трудовими ресурсами 

Висновки

Література

 

 

В системі виробництва та економічних відносин центральне місце посідає людина. Вона визначає цілі та напрями розвитку виробництва, організовує його, виробляє товари й надає послуги для свого життя та розвитку. Тому ефективність економіки будь-якого суспільства насамперед визначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх використання у виробництві, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями.

В сучасних умовах роль людини у виробництві суттєво змінилася: людина є не тільки найважливішим елементом виробничого процесу на підприємстві, але й головним його стратегічним ресурсом. Вкладення в людські ресурси стають довгостроковим фактором конкурентоспроможності підприємства.

Якісне відтворення трудових ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне його використання залежить від рівня управління трудовими ресурсами на всіх рівнях. Серед основних соціально-економічних проблем міста використання трудових ресурсів також займає вагоме місце. Обумовлено це тим, що вихід з економічної кризи значно мірою залежить від забезпеченості виробничих підприємств трудовими ресурсами та їх ефективного використання.

Управління трудовими ресурсами, як галузь науки та практики, розглядає питання управління трудовими ресурсами як на державному рівні, так і за видами економічної діяльності. Зокрема, використання спеціалістів з питань управління трудовими ресурсами є важливою умовою врівноваження попиту і пропозиції робочої сили, забезпечення ефективного використання трудових ресурсів, підвищення конкурентоспроможності підприємств, комплексного вирішення трудових проблем (продуктивність праці, її оплата і зайнятість) тощо.

Місце і роль управління використанням трудових ресурсів міста визначаються зростанням значимості людського фактора у виробництві, посиленням залежності результатів діяльності виробничих підприємств від якості, мотивації та характеру використання робочої сили.

Завдання управління трудовими ресурсами, зокрема, полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій. А також визначення факторів впливу на процес управління трудовими ресурсами міста, що дозволить їх проаналізувати, і таким чином визначити, які з них позитивні, а які негативні. Що в свою чергу стане передумовою зменшення факторів негативного впливу та збільшення факторів позитивного впливу на процес управління трудовими ресурсами.

 

 

Зростання інтересу до людського фактору у другій половині 20-го сторіччя зумовило за кордоном введення в навчальні плани при підготовці менеджерів дисциплін, присвячених вивченню особливостей працівників та закономірностей формування та розвитку колективів. Однак у вітчизняних вищих навчальних закладах тільки з початку 90-х років ця галузь знань знайшла більшу увагу та стала предметом вивчення майбутніх керівників.

Управління людьми має важливе значення для всіх організацій: великих, малих, комерційних, некомерційних, промислових, аграрних і діючих у сфері послуг. Без людей немає організації. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своїх цілей і вижити. Безумовно, що управління трудовими ресурсами є одним з найважливіших аспектів теорії і практики управління.

У сучасних динамічних умовах працівники повинні володіти двома важливими компетенціями: орієнтованістю на потреби клієнта і орієнтованістю на результат. Головне в організації – працівник, а за її межами – споживач продукції і послуг. Тому, вирішуючи проблеми управління трудовими ресурсами в організації, в першу чергу необхідно пам’ятати про специфіку трудових ресурсів, а саме:

• люди мають інтелект, їх реакція на зовнішній вплив емоційно-свідома, а це означає, що процес взаємодії між організацією і співробітниками повинен бути двостороннім;
• люди, на відміну від інших ресурсів, здатні до постійного удосконалення і розвитку;
• трудова діяльність людини проходить в сучасному суспільстві 30-50 років, відповідно взаємостосунки людини і організації носять довготривалий характер;
• на відміну від інших ресурсів, люди приходять в організацію свідомо, з певною метою і чекають від організації допомоги в її реалізації;
• управління трудовими ресурсами представляє з себе особливий вид діяльності, який вимагає виконання спеціальних функцій і наявності особливих якостей у тих людей, які займаються цією діяльності.

Особливість управління трудовими ресурсами полягає у потребі всебічно враховувати інтереси особистості, підприємства (організації, фірми), населення міста та всього суспільства країни.

Отже, трудові ресурси – в широкому значенні – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Відповідно до визначення офіційною статистикою України трудові ресурси є частиною населення, зайнятою в господарстві або здібною працювати, але не працює з тих або інших причин (домогосподарки, учні, студенти, курсанти денного навчання й інші).

Трудові ресурси, як економічна категорія відображає працездатну частину населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. Тобто, практично трудові ресурси включають в себе як зайнятих економічною діяльністю людей (в різних галузях), так і не зайнятих, але, які можуть працювати.

До складу трудових ресурсів включається населення в працездатному віці (чоловіки – 16-65 років, жінки – 16-60 років), крім непрацюючих інвалідів І й ІІ груп і не працюючих осіб, які отримують пенсію на пільгових умова; фактично працюючі підлітки і працюючі особи пенсійного віку.

Саме трудові ресурси підприємства є невичерпним резервом підвищення