Василь-Костянтин Острозький

Український князь, магнат, воєнний, політичний і культурн-ий діяч, меценат Великого Князівства Литовського. Один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Острозького.

 

 

Василь-Констянтин Острозький Народився 12 лютого 1526 року у м. Турові. При народженні отримав ім’я Василь. Походив з родини Острозьких- найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх Білорусі та України XVI- початку XVII століття. Василь Острозький був молодшим сином князя Костянтина Острозького (старший-Ілля) від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. Після смерті батька у 1530 р. Виховувався матір’ю у Турові.

 

З середини 1540-х років в офіційних документах Василь Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям – Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Костянтин Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.

У 18 років (1543-1544) розпочав військову службу під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Політичну кар'єру почав 1550 року, отримавши від великого князя Литовського посаду старости Володимирського і маршалка Волинського. Найкращий захисник від татарських нападів після смерті батька].

В 1559 році К. В. Острозький став воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить К. В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях. У 1560-х роках К. В. Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої.

1569 року став сенатором. Був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав її.

В 1574 році переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.

 

 

У січні 1553 року одружився із Зофією з Тарновських гербу Леліва – донькою Яна-Амор Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана.

 

Діти:

Костянтин – крайчий литовський, староста володимирський, підчаший литовський.

Януш – останній представник роду

Олександр – волинський воєвода

Катерина Анна – дружина Христофора Перуна Радзивілла.

 

 

Ставлення до українського козацтва було своєрідним; розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту проти османо-татарської небезпеки, намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.

У 1578 році за наказом короля Стефана Баторія очолив невдалий каральний похід супроти Війська Запорозького Низового.

На початку 1590-х років К. В. Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа (Христофора) Косинського у 1591-1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо, зібране Костянтином Острозьким, у вирішальній битві під П'яткою завдало нищівної поразки повстанцям. Симон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Костянтина Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких – можна пояснити тим, що Криштоф Косинський (згідно з тогочасними джерелами) був родичем князів Острозьких.

 

 

У перший день великого посту замикався в Дубенському монастирі, знімав панські шати, переодягався у скромний одяг, постив та молився не один день та ніч.

Гідний продовжувач справи свого батька; ретельно дбав про українське православ'я. За нього Острог – один із двох титулярних центрів єпархії Східної Волині – стає центром православної духовності. Відзначаючись релігійною толерантністю, Костянтин Василь Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. 20 жовтня 1592 року король Сигізмунд III Ваза видав йому привілей виступати захисником прав Руської Церкви і висувати кандидатів на спорожнілі єпископські уряди (посади) ].

 

 

Близько 1576 року при академії почав діяти навчальний заклад «Острозька академія», де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Засновник шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинськом у у 1577 році, Острозької академії у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві (мала статус кафедрального собору, один з найзначніших православних храмів того часу) виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.

 

 

Наприкінці XVI століття Костянтин Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих. Кошти князівська скарбниця переважно отримувала від оренда мита, а також мала надходження із замкових сіл

Зокрема, йому належав Тернопіль, який отримав як віно дружини Софії з Тарновських в 1567 році.

Після поділу з братовою Беатою отримав переважну частину спадку на Волині: Дубно, Степань, Дорогобуж, Крупу, Здовбицю, Звягель, Чуднів, Старокостянтинів, Острополь, Кузьмин. По її смерті та отримання запису від братаниці Гальшки отримав Острог, Рівне, Жарнове, Сульжинці, Колодне, Красилів, Полонне, Чернігів.

 

 

Поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни, доживав у Дубенському замку. Збайдужіння Костянтина Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії Острога, яка на початку XVII століття поступово занепадає.

Помер 29 лютого 1608 року в м. Острог. 27 квітня 1608 року був похований у крипті Богоявленської церкви Острога.