Предмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
зумовлює в аналізаторі, який знаходиться в стані збудження, умовно-рефлекторну перебудову чутливості, пристосування її до сигналу. Це пристосування досягається шляхом таких рефлексів, які встановлюють певний рівень чутливості організму до подразнення.
Відчуття завжди пов'язане з відповідною реакцією: або ж з рухом, або з перебудовою негативних процесів. Рухові імпульси, що здійснюють відповідну реакцію, своєю чергою, викликають потік чутливих нервових імпульсів, які сигналізують про ефект пристосувальної реакції. В аналізатор поступає нова низка імпульсів. Описане явище називають зворотною аферентацією.
Необхідно наголосити на ролі слова у функціонуванні аналізаторних механізмів і розвитку відчуттів. Відображаючи ту чи іншу особливість конкретного предмета або явища об'єктивної дійсності, людина називає її словом, що надає відчуттю певної визначенності і чіткості. Називання особливостей об'єктів допомагає їх виділяти, диференціювати різні властивості навколишніх предметів і явищ.
Роль другосигнальних зв'язків неоднакова у різних видах відчуттів залежно від ступеня їхньої розчленованості. Це виявляється і в кількості назв, що є в мові для позначення різних особливостей тих чи інших відчуттів.
Так, малорозчленоване відчуття, наприклад, відчуття болю, характеризується, як зазначає І. М. Сеченов, невеликою різноманітністю назв. Навпаки, розчленовані відчуття, наприклад, зорові, слухові, які дають «мінливі за формою чуттєві показники, в зв'язку з мінливістю форм подразнення», визначаються великою кількістю прикладів, якими характеризують різні їхні особливості. Досконалість органів чуття характеризується кількістю прикметників, якими людина висловлює різні сторони утворюваних у неї відчуттів.
У відчуттях проходить і просторове відображення світу, механізм якого формується протягом життя людини. Як показують дослідження, він пов'язаний з активним пересуванням людини у просторі і розвивається в досвіді.
2. Класифікація відчуттів
Ще древні греки розрізняли п'ять органів чуття і відповідні їм відчуття: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні. Сучасна наука заочно розширила уявлення про види відчуттів людини. В наш час нараховується близько двох десятків різноманітних аналізаторних систем, які відображають дію зовнішнього і внутрішнього середовища на рецептори. Щоб краще розібратися у цій різноманітності наших відчуттів, їх необхідно класифікувати і поділити на види.
Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:
1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття – контактні.
2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:
а) екстероцептивні (від лат. – зовнішній) – відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;
б) інтероцептивні (від лат. – всередині) – рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;
в) пропріоцептивні (від лат. – власний) – рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.
У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.
Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло – для ока, звукові коливання – для вуха).
Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т. д.).
3. Чуттєве пізнання та його види
Пізнання відбувається на чуттєвому та абстрактному рівнях. Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети та явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуттів людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються в мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об'єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.
Зорові відчуття
Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око – орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет,
переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього.
Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І. М. Сеченов, який порівнює в цьому відношенні око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).
Найважливішою частиною ока є сітківка, яка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва різняться за формою і функціями. Рецептори, які нагадують формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла