Відомі психологи ХХ ст

Ессе на тему «Відомі психологи ХХ ст”

Зигмунд Фрейд (Сигізмунд Шломо Фрейд) – творець напрямки, яка набула популярність під ім'ям глибинної психології та психоаналізу, народився 6 травня 1856 г в маленькому австрійському містечку Фрейбурзі (нині Пршібор), Моравія (на території сучасної Чехії) У 9 років Зиґмунд вступає до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з найкращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років. Після завершення гімназії Фрейд планував зробити воєнну або ж політичну кар'єру, але внаслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів його амбіції були повністю знищені цими причинами.

У 1881 році він на відмінно склав випускні екзамени та отримав ступінь доктора медицини. В березні 1876 року Фрейд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугрів. Якщо конкретніше, то він вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. В 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб такого роду був визнаний недосконалим.

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли Зиґмунд Фрейд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Дещо раніше Фрейд зіткнувся з тим фактом, що частину розумових процесів він не усвідомлював як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення таких симптомів. Пізніше у 1885 році Фрейд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який справив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважалось, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (hystera по-грецьки означає«матка»), але Фрейд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейд також ознайомився з експериментами в галузі лікування істерії, які проводив його наставник та колега Йозеф Бреєр. Це лікування було поєднанням зугіпно та катарсису, пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція».

Попри те що більшість вчених вважала сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фрейд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тією чи іншою частиною сновидіння, Фрейд робив висновки про етіологію розладів. Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився тим, що називали істерією, а зараз відомо нам як конверсійний синдром.

Уперше термін «психоаналіз» Фрейд використав французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В 1900 році він видав свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта (пацієнта). Здійснюючи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є пригнічені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері – едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У своїх ранніх роботах (до 1920 року) Фрейд у якості джерела неврозів розглядає конфлікт несвідомого стану (який керується «принципом задоволення») та свідомості, яка прагне до самозбереження («принцип реальності»). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти – «Воно» (ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-его). «Воно» відповідає за позасвідомий потяг, «Я» – принцип реальності. «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає пригнічену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фрейдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та «економічний» розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можна розглядати як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда та його методи лікування викликали полеміку у Відні у XX столітті і досі залишаються предметом гарячих суперечок. Ідеї Фрейда часто обговорюють та аналізують в літературних та філософських роботах на додачу до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу».