Відповідальність за порушення, допущені під час експертної діяльності, у кримінальному законодавстві держав колишнього СРСР

 

В. Рубцов

 

Вивчення досвіду зарубіжних держав може стати потрібною базою для вирішення нових завдань, які постали у кримінальному праві України. Особливо необхідними є вивчення законодавства про злочини, що вчиняються під час експертної діяльності, і дослідження механізму кримінально-правової охорони суспільних відносин щодо забезпечення доказової інформації, яка має оцінний характер, під час здійснення правосуддя, що запроваджені в державах колишнього СРСР.

Хоча порівняльно-правовий огляд деяких положень іноземного кримінального законодавства в частині відповідальності за злочинні діяння експертів здійснювався в роботах деяких українських науковців, зокрема М. В. Шепітька [1], О. І. Габра [2], однак розглянуті ними питання стосувалися лише окремих видів злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення доказової інформації. Тому позитивні можливості використання компаративістського методу при дослідженні проблем регламентації кримінальної відповідальності експертів ще не вичерпані. Отже, метою статті є аналіз норм кримінального законодавства держав колишнього СРСР, які передбачають відповідальність за порушення, допущені під час експертної діяльності.

Зупинимося на ознайомленні з положеннями кримінального законодавства держав колишнього СРСР, оскільки вних є спільне коріння та минула правова система (Грузія [3], Республіка Вірменія (далі – Вірменія) [4], Киргизька Республіка (далі – Киргизстан) [5], Республіка Таджикистан (далі – Таджикистан) [6], Республіка Казахстан (далі – Казахстан) [7], Азербайджанська Республіка (далі – Азербайджан) [8], Республіка Узбекистан (далі – Узбекистан) [9], Російська Федерація (далі - РФ) [10]).

Отже, дослідимо, чи взагалі передбачена кримінальна відповідальність за порушення, допущені під час експертної діяльності, у диспозиціях статей Кримінальних кодексів (далі – КК) зарубіжних держав. Варто зазначити, що кримінальне законодавство держав колишнього СРСР загалом демонструє єдиний підхід до вирішення питання про кримінальну відповідальність за злочини, учинені експертами. Спільність у регламентації кримінальної відповідальності експертів у законодавстві окремих зарубіжних держав, які колись разом із УРСР уходили до складу СРСР, зумовлена багатьма обставинами, серед яких можна виділити такі: а) структурна і змістова подібність кримінального законодавства різних держав; б) основи кримінального права цих держав мають спільні історичні корені та спільну минулу правову системи, яку М. І. Хавро- нюк іменує «соціалістична» [11, с. 13].

У КК окремих держав, що входили в Радянський Союз, передбаченавідповідальність експертів за завідомо неправдивий висновок (Азербайджан (ст. 297), Вірменія (ст. 338), Таджикистан (ст. 351), Киргизстан (ст. 330), Узбекистан (ст. 238), Казахстан (ст. 352), Грузія (ст. 370)), відмову або ухилення експерта від давання показів (Киргизстан (ч. 1 ст. 331), Таджикистан (ч. 2 ст. 352), Узбекистан (ч. 1 ст. 240)), розголошення даних досудового слідства або дізнання (Узбекистан (ст. 239)). Наприклад, у ч. 1 ст. 297 КК Азербайджану передбачена відповідальність експертів за неправдиві покази.

Кваліфікованим складом цього злочину є вчинення його в поєднанні з обвинуваченням особи в учиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідна кваліфікуюча ознака також передбачена у КК Киргизстану (ч. 2 ст. 331), Узбекистану (ч. 3 ст. 240), Грузії (ч. 2 ст. 370). Окрім того, у КК решти пострадянських держав, які встановлюють відповідальність за неправдивий висновок експерта, містяться додаткові кваліфікуючі ознаки, такі як учинення злочину зі штучним створенням доказів обвинувачення (Вірменія (п. 2. ч. 2 ст. 338), Казахстан (ч. 2 ст. 352)) ; із корисливих мотивів (Вірменія (п. 3 ч. 2 ст. 338), Казахстан (ч. 2 ст. 352)) ; в інтересах організованої групи (Узбекистан (ч. 3 ст. 240)).

У кримінальних кодексах окремих держав (зокрема у КК Азербайджану (ст. 297), Вірменії (ст. 338), Киргизстану (ст. 330), Казахстану (ст. 352), Грузії (ст. 370)) міститься положення, відповідно до якого звільняються від кримінальної відповідальності за давання завідомо неправдивих показів ті учасники процесу, які добровільно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи до винесення вироку або рішення суду заявлять про вчинений ними відповідний злочин. Відзначимо, що у КК України ця норма відсутня. Такий стан речей може свідчити про те, що законодавець або надто суворий до осіб, які вчинили відповідний злочин, або врахував можливість того, що звільнення учасників процесу від кримінальної відповідальності породить у них відчуття безкарності й уседозволеності, оскільки вони знатимуть, що в будь-який момент до винесення судом остаточного рішення можуть відмовитися від попередніх показань без жодних кримінально-правових наслідків.

Аналіз окремих кваліфікуючих ознак (зокрема обвинувачення особи в учиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину), що регламентують відповідальність за неправдивий висновок експерта, породжує певні сумніви у справедливості й доцільності запровадження законодавцем КК зарубіжних держав звільнення від кримінальної відповідальності. У теорії кримінального права з цього приводу дуже влучно висловилась В. В. Навроцька, яка зазначає: «... коли несправедливо обвинувачений уже пройде «прес» кримінального судочинства, коли йому суттєво «потріпають» нерви, підірвуть здоров’я, достатньо буде заявити про неправдивість даної інформації, і це автоматично дозволить уникнути кримінальної відповідальності» [12]. У зв’язку з цим С. О. Новіков пропонує передбачити лише можливість, а не обов’язок звільнення від кримінальної відповідальності особи, котра дає завідомо неправдиву інформацію, за умови, що вона добровільно повідомила про свою брехню [13, с. 173]. На нашу думку, якщо звільнення від кримінальної відповідальності за відповідний злочин і можливе, то обов’язково за умови відшкодування експертом моральних збитків несправедливо обвинуваченому.

На