відродження кооперативного руху в Україні в кінці ХХ – на початку ХХІ століття

У 2004 році було прийнято ще один законодавчий акт “Про кооперацію”, що визначив правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні. Внаслідок введення в дію даних законопроектів було зафіксовано існування найбільшої кількості СОКів за весь період незалежності України. Так, у 2004 році в Україні нараховувалося понад 1100 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів [12]. А на початок 2005 року їхня кількість вже становила 1127 одиниць [13, с. 39]. Проте, починаючи з кінця 2005 року кількість обслуговуючих кооперативів почала поступово зменшуватись. етап розпочався у 2009 році прийняттям “Державної цільової програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів до 2015 року”, з визначеним фінансуванням у 6, 7 млрд. гривень [14]. Особливість цієї програми полягала у тому, що вперше у новітній історії України із держбюджету було виділено та направлено у регіони 90 млн. гривень, для підтримки СОКів. 90% із коштів відводилося на формування матеріально-технічної бази підприємств. Внаслідок такого кроку в 2009 році кількість сільгоспкооперативів зросла із 400 до 655 одиниць. Однак програма припинила працювати з червня 2011 р., коли втратила чинність внаслідок прийняття Постанови Кабінету Міністрів України “Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм” [15].

На зміну їй було ухвалено альтернативну Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів” від 09. 03. 2011 р. № 272, якою встановлювався порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів [16, с. 24].

У 2012 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів. З огляду на це в державному бюджеті України на 2012 р. за бюджетною програмою “Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі” для підтримки сільськогосподарських кооперативів м’ясо-молочного напряму діяльності виділено 5 млн. грн., за рахунок яких мала відшкодовувалась вартість придбання сільгосптехніки в розмірі 90% [17]. На той час обслуговуючих кооперативів нараховувалося 741 одиниця.

Проте через такий несистематичний підхід держави до розвитку кооперативного руху багато із них діяли неефективно. Серед основних проблем функціонування і розвитку цих організацій на кінець першого десятиліття ХХІ століття можна виділити наступні: низький рівень державної підтримки розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та подвійне оподаткування. Варто зазначити, що у Податковому кодексі України. Обслуговуючий кооператив не було внесено до переліку неприбуткових установ та організацій, і він оподатковувався на загальних підставах, що ніяк не сприяло його подальшому розвитку.

Таким чином, хоча кооперативний рух і став однією із форм зародження ринкових відносин на селі, в середині першого десятиліття ХХІ століття виявилося, що він переживає складні для свого розвитку часи, оскільки попри галасливі заяви владної верхівки про його значущість для економіки країни, кооперативний рух виявився забутий нею. Фактологічний матеріал, результати та висновки статті можуть бути залучені для подальшого дослідження суспільно-політичних і соціально-економічних змін українського села протягом періоду незалежності та використані для написання узагальнюючих праць з аграрної історії України, для підготовки навчальних і навчально- методичних посібників, та для лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів.