Вплив батьківської сім’ї на формування моделі шлюбу сучасної молоді

втручання із боку родичів у справи сім'ї, виховання.

Отже, нині чимало помітно існуючих визначень і понять образу сім'ї, у яких чітко можна назвати загальні ознаки:

1. образ сім'ї – це соціально-психологічний феномен який являє собою сімейну самосвідомість, сімейну ідентичність.

2. однією з найбільш важливих функцій образу сім'ї є цілісна регуляція поведінки сім'ї, узгодження позицій її членів.

3. образ сім'ї визначається через основні компоненти структури сім'ї як системи.

4. образ сім'ї зазвичай функціонує у межах правил сімейної системи та головним чином на несвідомому рівні [6; 4].

 

 

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини. Розглянемо їх.

1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона (див. [10]) сім'я – це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом

2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім – людей поза сім'єю.

4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне «зараження». При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням [2; 19].

Особливо значною роль сім'ї у становленні особистості дитини є на первинному етапі її соціалізації. Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю «довіра – недовіра». Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти. На другій стадії (1-3 роки) дитина розвивається за віссю «автономія – сором і сумнів». Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляється як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що не спроможна робити, У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля. Третя стадія (3-6 років) визначається розвитком дитини за віссю «ініціативність – провина». При цьому ініціатива додає до автономії здатність брати на себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість [14].

Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають. Таким чином, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитини на подальших етапах її соціалізації.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь) ;

превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

тривалість і характер спілкування з дітьми;

загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо) ;

матеріально-побутові умови.

В Україні типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52, 1% – однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1, 5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних доходів родин переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя [2].

Отже, сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім'ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та інше.

 

 

У сім'ї закладається модель внутрішньосімейних стосунків, формуються навички спілкування з різними людьми за віком, інтересами, особистісним особливостям. Формуються соціально –