Вплив глобалізації на розвиток електронного урядування

Формуються нові структури, які отримали назву глобального управління («global governace»), водночас саме національні уряди утворюють основи для міжнародної системи (ООН, інші міжнародні організації).

На думку У. Бека формується «подвійна», або «гібридна» модель держави, яку він називає «транснаціональною державою». Ця модель «базується на класичній національній державі та має забезпечувати перехід до «всесвітнього суспільства». Вона більше не обмежена територіально, але задля виконання різноманітних завдань все ще потужної та діючої держави, вона функціонує, як у регіонах, так і глобально, йдеться про «принцип врахування відмінностей..., як провінція всесвітнього суспільства зі світовою політикою, світовим ринком, транснаціональними коопераціями, але також із культурною різноманітністю» [4, 192]. Для назви процесу поєднання глобальних та регіональних тенденцій Р. Робертсон запропонував назву «глокалізація».

Варто погодитись із Х. -Д. Кюблером у тому, що «цифрові інформаційні технології та мережі (Інтернет) полегшують ці трансформації та трансферти, контакти та види робіт, роблять їх, можливо, навіть більш ефективними та швидкими. Таким чином, на інтернаціональній основі неурядових організацій (NGO) з’являються організаційні об’єднання, які постійно збільшуються, із зростаючим політичним впливом, який більше не можуть ігнорувати ні національні уряди, ні міжнародні установи. Під захистом Організації Об’єднаних Націй створюються та досліджуються прогнози та положення глобального «суспільства знань»... було виголошено тезу про забезпечення такого юридичного права для громадян світу, як гарантії свободи інформації, коли кожна людина має однакові можливості доступу до світових знань» [4, 193].

Глобалізація передбачає перехід від делегування повноважень та залежності громадян від представників (депутатів) до того, щоб представляти себе самим. О. Тоффлер пише: «Якщо наші вибрані маклери не можуть укладати угоди за нас, нам доведеться робити це самим. тому що обранці проявляють необізнаність у складних проблемах, які породжуються інформаційною хвилею, та покладаються у прийнятті рішень на думку експертів» [5, 673].

Під впливом глобалізації уявлення про суспільство як наслідок управління централізованої, раціональної бюрократичної ієрархії (про яку писав М. Вебер), залишається у минулому.

Ф. Фукуяма вважає, що «в інформаційному суспільстві ні уряди, ні корпорації не поклада- тимуться виключно на формальні, бюрократичні правила для того, щоб організовувати людей, над якими вони мають владу. Натомість вони повинні будуть удатися до децентралізації і розподілу владних повноважень і покластися на самоорганізацію людей, над якими вони мають номінальну владу» [6, 16]. Ф. Фукуяма ілюструє відмінності у формах влади на прикладі аналізу ринкової взаємодії, ієрархічної взаємодії та взаємодії у мережах, ставлячи питання наступним чином: «мережі звичайно розуміються як організації, відмінні від ієрархій, але часто не ясно, як вони відрізняються від ринків» [6, 267].

На думку Ф. Фукуями, взаємодії у мережі вдається уникнути вад ієрархічної політики: «мережа – це моральні взаємини довіри: мережа – це група індивідуальних агентів, які розділяють неформальні норми або цінності, крім тих, які необхідні для звичайних ринкових операцій... мережа відрізняється від ієрархії, тому що заснована на неформальних нормах, що розділяються, а не на формальних владних відносинах» [6, 273].

Новизна підходів до прийняття рішень в умовах глобалізації полягає у використанні наступних механізмів: «голосування, яке застосовується сьогодні багатьма корпораціями, щоб захистити права меншин, що володіють акціями; створення тимчасових модульних партій, які обслуговують змінну конфігурацію меншин, партії, що включаються і вимикаються; появу «дипломатів» або «послів», щоб бути посередником не між країнами, а між меншинами усередині кожної країни; створення квазіполітичних інститутів, щоб допомагати меншинам швидше і легше утворювати і розривати альянси» [5, 667].

Парадигми суспільних змін, які по-різному оцінюють сутність та складові електронного урядування, єдині у тому, що саме е-урядування в умовах глобалізації здатне поєднати два виміри політичної взаємодії – вертикальний та горизонтальний. На думку Г. Колбеча: «. вертикальний вимір бачить політику з точки зору передачі згори донизу повноважних рішень. Повноважні особи, які приймають рішення, обирають порядок заходів, що максимізує цінності, які є в їхньому розпорядженні, й передають їх підпорядкованим органам для впровадження. Цей вимір підкреслює інструментальні дії, раціональний вибір і силу законних повноважень. Горизонтальний вимір стосується природи цих зв’язків між організаціями, того, як вони сформовані й організовані, структури інтерпретації учасниками проблем політики й тих інституційних утворень, через які відбувається їх залучення» [3, 49].

В цілому, «Глобальне розповсюдження інформаційних технологій, передовсім мережі Інтер- нет, яка включає інформаційну та комунікативну технології, у поєднанні зі змінами у соціальній та економічній структурі суспільства та з реформами державного управління, робить електронний уряд важливою, якщо не визначальною, ланкою модернізації та демократизації. Головним завданням для електронного уряду стає урядування, тобто робота з модернізації та регулювання усього суспільства, а не лише сфери державного управління» [7, 79].

Під впливом процесу глобалізації з’являються нові політичні актори, а процес впровадження електронного урядування ставить питання щодо постійного зворотного зв’язку між спільнотами, суспільством та владою. Це кореспондується з визначенням електронного уряду, як процедури «використання інформаційних та комунікаційних технологій у державному управлінні, поєднаної з організаційною зміною та новими навичками, для впровадження державних послуг та демократичних процесів, а також для зміцнення підтримки публічних політик» [1].

У процесі глобалізації з’являються наступні моделі електронної демократії та електронного урядування. По-перше, модель підтримки прямої демократії, якій відповідають концепції «теледе- мократії» та «електронної республіки». По-друге, модель підтримки представницької демократії, якій відповідає концепція «електронної демократизації». По-третє, модель підтримки демократії участі, якій відповідають концепції «кібердемо- кратії», «деліберативної демократії», «віртуальних спільнот» та «електронного залучення».

Дослідження ролі електронного уряду у сучасному політичному процесі передбачає врахування впливу глобалізації та системних трансформацій, що відбуваються у сфері взаємодії між владою та суспільством в інформаційну добу. Електронне урядування неможливо розглядати (тим більше – впроваджувати) окремо від процесів демократизації політики та модернізації політичних інституцій.

До позитивів, що несе електронний уряд в умовах глобалізації, слід віднести значне зменшення урядових витрат через використання інформаційних технологій, наближення державних послуг до громадян, залучення громадськості, підвищення оперативності реагування на вимоги громадян, спрощення отримання громадянами адміністративних послуг. З іншого боку, електронний уряд не може замінити традиційну структуру державного управління на глобальному, національному та місцевому рівнях.

Впровадження електронного урядування дозволяє поєднати переваги двох типів організацій політичної взаємодії між владою та суспільством: мережі та ієрархії. В умовах глобалізації політичні ієрархії приймають виклики з боку децентралізації, федералізації, приватизації і делегування влади, а мережі виступають як «моральні взаємини довіри: мережа – це група індивідуальних агентів, які розділяють неформальні норми або цінності, крім тих, які необхідні для звичайних ринкових операцій... мережа відрізняється від ієрархії, тому що заснована на неформальних нормах, що розділяються, а не на формальних владних відносинах» [6, 273].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Узагальнюючи результати досліджень проблематики впливу глобалізації на розвиток електронного урядування слід відзначити наступне.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття відбулись масштабні політичні трансформації, пов’язані із глобалізацією. Це призвело до появи нових механізмів управління та прийняття політичних рішень – е-урядування та е-демократії, які спираються на політичні мережі та пропонують нові можливості взаємодії влади та суспільства в умовах інформаційної доби. Загальним знаменником впливу глобалізації на розвиток електронного урядування стає послаблення авторитарних тенденцій в управлінні, поширення політичного плюралізму, демократичних політичних цінностей.

Глобалізація створює нові можливості для розвитку електронного урядування, дозволяє підвищити ефективність політичної взаємодії між владою та суспільством, підняти якість управління за рахунок координації діяльності влади, політичних груп та спільнот.

 

 

1. Доповідь Проекту OECD Електронного уряду [Електронний ресурс] // Organisation for Economic Co- operetion and Development. – 2006. – Режим доступу: www. oecd. org
2. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації / О. Гьофе. – К: ППС-2002, 2007. – 436 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
3. Колбеч Г. К. Політика: основні концепції в суспільних науках / Колбеч Г. К. ; пер. з англ. О. Дем’янчука. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004. 127 с.
4. Кюблер Х. -Д. Міфи про суспільство знань. – К. : Переклад з німецької. Видавничий дім Дмитра Бу- раго, 2010. – 264 с.
5. Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Тоффлер Э. ; пер. с англ. – М. : ООО «Издательство АСТ», 2001. 669 с.
6. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Фукуяма Ф. ; пер. с англ. под общ. ред. А. В. Александровой. – М. : ООО «Издательство АСТ», 2003. – 474 с.
7. Яковлев Д. В. Політична взаємодія як комунікативний процес: медіатизація, демократизація, раціоналізація / Д. В. Яковлев. – Одеса: Астропринт, 2009. – 288 с.