Вплив темпераменту на діяльність особистості

 

Вступ

РОЗДІЛ 1. Темперамент людини

1.1 Історія розвитку вчення про темперамент

1.2 Поняття про темперамент

1.3 Типи темпераменту

РОЗДІЛ 2. Вплив темпераменту на діяльність особистості

2.1 Темперамент і особистість

2.2 Роль темпераменту в діяльності людини

Висновки

Список використаних джерел

ДОДАТОК А

 

 

Актуальність теми. Щоденні спостереження показують, що одні люди відрізняються врівноваженістю, діють стримано, не виявляють своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах відразу спалахують, нервуються з приводу незначних подій. Одні емоційно вразливі, все сприймають близько до серця, почуття їх виявляються сильними і довготривалими, інші ж спокійно ставляться до навколишніх подій, емоції їх менш інтенсивні, неглибокі й нетривалі.

Є люди, які легко пристосовуються до змін в умовах життя, інші ж навпаки. Деякі люди відзначаються стійкістю настроїв, а в інших вони нестійкі. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності. Ці особливості людей виявляються в їх практичній і розумовій діяльності.

До біологічно обумовлених підструктур особистості відносяться, перш за все, темперамент. Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінності між людьми – стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності. Нині питання про темперамент залишається багато в чому спірним і невирішеним.

Відомий грецький лікар, хірург і філософ римської доби Клавдій Гален  ввів в ужиток термін «темперамент». Також він дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про чотири рідини, які циркулюють в організмі, які відповідають чотирьом типам темпераменту: крові – сангвінік, лімфа – флегматик, чорній жовчі – меланхолік, жовтій жовчі – холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.

Розробкою даної проблеми займалися такі вчені-психологи як І. П. Павлов, Б. Теплов, В. Небилицин, В. Мерлін, В. Русалов, Ганс-Юрген Айзенк та ін. [3, 8, 9, 11, 17]

Оскільки дослідження впливу темпераменту на діяльність людини раніше не так приділялося уваги, на сьогоднішній день існує потреба в узагальнені вже існуючих відомостей з цього питання. Проблемами впливу темпераменту займалися такі вчені як Ян Стреляу, Отто Гросс, Г. Хейманс, Рене Ле Сенн та ін. [1, 5, 12, 13, 22]

Метою курсової роботи є вивчити поняття про темперамент людини та визначити як впливає темперамент на діяльність особистості.

Виходячи з мети курсової роботи, поставлені наступні завдання:

ознайомитися з історією розвитку вчення про темперамент.

розкрити поняття про темперамент та розглянути типи темпераменту.

визначити вплив темпераменту на діяльність особистості.

Об'єкт дослідження – особливості темпераменту людини та його типи.

Предмет дослідження – закономірності взаємозв'язку темпераменту та поведінки в діяльності особистості.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатка А.

 

 

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми і намагалися по-різному їх пояснити.

Протягом тривалої історії свого вивчення темперамент завжди пов'язувався з органічними або фізіологічними особливостями організму. Корінням дана фізіологічна гілка учіння про темперамент входить в античний період. Гіппократ (V ст. до н. е.) описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини міститься чотири основні рідини, або «соки»: кров, слиз, жовта жовч, чорна жовч. Змішуючись в кожної людини в певних пропорціях, вони і складають її темперамент. Конкретну назву кожен темперамент отримав за назвою тієї рідини (від лат. humor- рідина), яка нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені наступні типи темпераменту (від лат. sanguis – кров), флегматичний (від грец. phlegma – слиз), холеричний (від грец. chole – жовч) і меланхолічний (від грец. – melaina chole – чорна жовч). Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань.

У Гіппократа був чисто фізіологічний підхід до темпераменту.

Він не пов'язував його з психічним життям людини і говорив навіть про темперамент окремих органів, наприклад серця, печінки. [18]

Але з часом з'явилися висновки про те, які психічні властивості мають бути у людини, в організмі якої переважає жовч, кров і т. д. Звідси і з'явилися психологічні описи – «портрети» різних темпераментів. Перша така спроба належить теж античному лікарю Галену (II ст. н. е.). Клавдій Гален запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про «красис» (темперамент) і включала 13 типів темпераменту. На його думку, переважання жовтої жовчі свідчить про холеричний (грец. chole – жовч) темперамент, крові – про сангвінічний (лат. sanguis – кров), чорної жовчі – про меланхолійний (грец. melas (melanos) – чорний і chole – жовч), а слизу – про флегматичний (грец. phlegm а – слиз). Психологічні характеристики темпераменту давніх лікарів практично не цікавили. Вони вивчали організм і навіть окремі органи. Наприклад, Гален говорив про темперамент окремих органів: серця, печінки, мозку. [13, c. 237]

Великий вплив на формування сучасних західних теорій особистості та