Вплив забруднення атмосфери на здоров’я людей

 

1. Поняття забруднення атмосфери, його характеристики

2. Вплив антропогенних чинників забруднення атмосфери на стан здоров’я людей

Список використаної літератури

 

 

Проблема забруднення атмосферного повітря виникла у зв’язку з розвитком промислового виробництва. Особливої гостроти вона набула у другій половині ХХ ст., в період науково-технічної революції, яка характеризується надзвичайно високими темпами росту промислового виробництва, споживання електроенергії та використання моторних транспортних засобів.

Науково-технічний прогрес у промисловому виробництві призвів до розширення використання природних ресурсів. Перелік хімічних елементів, які застосовує людина у промисловому виробництві, суттєво збільшився за останнє десятиліття. Якщо на початку ХХ ст. використовували 19 хімічних елементів, то в середині століття у промисловому виробництві було задіяно близько 50, а в 70-х роках – понад 100. Ці зміни у промисловому виробництві, зрозуміло, що відбилися на складі промислових викидів, що призвело до якісно нового забруднення атмосферного повітря, а саме, аерозолями важких металів і рідкісних металів.

Всесвітня організація охорони здоров’я дає таке визначення забруднення – це поява у довкіллі людини забруднюючих речовин чи будь-яких інших агентів (від вірусів до звукових хвиль надмірної інтенсивності), які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на людину і створене нею для власних потреб штучне середовище.

Саме такий підхід притаманний більшості людей, які знаходяться на антропоцентричних позиціях (людина є вінцем природи). У екологічному визначені поняття забруднення зроблено спробу відійти від антропоцентризму, при цьому екологи наголошують, що забруднення стосується не лише людей і створеного ними штучного середовища, а і сукупності всіх видів у біосфері та Землі з ближнім космосом. При такому підході забруднення трактується як внесення у довкілля, виникнення чи раптове підвищення у ньому значень чи концентрацій хімічних, фізичних, біологічних, інформаційних чи будь-яких інших традиційних чи новостворених агентів і факторів, що спричинює втрату рівноваги і завдає шкоди частині чи більшості видів екосистеми, де сталося це явище.

Забруднення повітря поділяються на природні і антропогенні. Прикладом перших є пил і гази під час виверження вулкана, вода у періодичних паводках, несподіваний заморозок чи навіть сніг для квітучих вишень, вірус грипу чи нашестя сарани тощо. Більш серйозною небезпекою є антропогенні, створені чи спричинені людиною забруднення. Антропогені забруднюючі речовини або агенти за тривалістю дії на біосферу поділяється на стійкі і нестійкі.

Стійкі – це незруйновані біосферою за короткий час без негативних наслідків для неї. До них належать метали, пластмаси, поліетилени.

Нестійкі – ті, що зникають або модифікуються до безпечного стану під впливом біосфери чи фізичних умов на поверхні Землі (целюлоза).

Для потреб практики забруднюючі агенти найчастіше поділяють за походженням на промислові і непромислові (сільськогосподарські). У межах промислових забруднень виділяють окремо механічні (метали, вироби з пластмаси), хімічні (гази, рідкі сполуки і штучні речовини), фізичні (усі види полів, хвиль і випромінювань), біологічні (створені чи модифіковані впливом людини найпростіші, рослини, тварини (трансгенна картопля, тварини)).

Загальний сучасний рівень техногенного забруднення атмосфери досягає порядку 1 млрд. т. аерозолів та газових викидів і 300-500 млн. т. пилу. Вміст забруднювачів атмосфери над містом приблизно в 15 разів більший, ніж в сільській місцевості, і в 150 разів більший ніж над океаном.

В індустріально розвинених країнах у відсотковому відношенні джерела забруднення поділяються наступним чином:

1. Транспорт – 59%

2. Спалювання викопного пального і дерева – 28%

3. Чорна і кольорова металургія – 13%

4. Інші джерела – 10%.

Відомо, що понад 40% оксиду вуглецю, 46% вуглеводів і близько 30% оксидів азоту від загальної кількості цих речовин, які попадають в атмосферу припадає на транспорт. Автотранспорт є джерелом викидів в атмосферу і тетраетилсвинцю.

Паливно-енергетичний комплекс є основним джерелом постачання в атмосферу СО2 і сірчаного газу.

Підприємства енергетики і металургії викидають у атмосферу основну кількість оксидів азоту (72%), сірчистий ангідрид.

Висока концентрація забруднюючих речовин в атмосфері призвела до появи глобальних екологічних проблем якими є парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі.

Озонова діра – це зона стратосфери над Антарктидою з дуже зменшеною від нормального значення для цих висот концентрацією озону. Вона виникає під час антарктичної зими, досягаючи максимуму у самосу її закінченні. Потім поступово поповнюється, а влітку антарктична стратосфера повертається до норми. У момент найбільшого розміру “озонова діра” останніми роками подекуди навіть виходить за межі континенту Антарктиди, зумовлюючи помітне зменшення кількості озону над Південної Австралією і Новою Зеландією. Причиною зникнення озону є сполуки хлору і фтору. Вивчали озоносферу над Антарктидою з 1957 р. вчені Великобританії.

У процесах утворення і розпаду озону в незабрудненій атмосфері найактивнішу роль відіграють 2 з 3 ультрафіолетів А. В. С. Усі короткохвильові фотони у сонячному випромінюванні вчені поділяють на такі:

1. Ультрафіолет А, який непогано проходить крізь атмосферу, має помітну енергію, хімічно (але м’яко) діє на клітини нашої шкіри, бере участь в утворенні вітамінів групи Д, викликає характерну засмагу. Шкідливий лише у надмірних дозах;

2. Ультрафіолет В з більшою на 20-40% енергією фотонів. На жаль, вона виявляється цілком достатньою для розщеплення зв’язків у біомолекулах, чим пошкоджує клітини і призводить до