Вплив засобів масової інформації на формування свідомості учнів

Під час перегляду трилера, бойовика чи фільму жахів у свідомості глядачів актуалізуються неоднакові психологічні механізми сприймання і, отже, вони здатні чинити на глядацьку аудиторію неоднаковий вплив.

З огляду на це, я хотіла б, щоб кожен дорослий переглядаючи фільми жахів відповів собі на ряд запитань: «Чому діти, незважаючи на пережитий емоційний дискомфорт, люблять дивитися фільми жахів, або яке місце посідають ці фільми в житті сучасної дитини?». Відповівши на ці запитання, я вважаю, що дорослі зробили б свій певний внесок у вирішення даної проблеми.

 

 

Для початку зазирнемо в недалеке радянське минуле, а точніше у згадані 70-80 роки. Тоді мультики відзначалися не лише своєю рідкістю інедовготрива-лістю, але і своєю спокійною динамікою (винятком мабуть є «Ну, погоди!»). Дитяча психіка не страждала від занадто жвавих рухів персонажів, частої зміни сцен і прискореної або різкої музики. Згоден, майже в усіх мультиках були присутні динамічні моменти, коли персонажі співають, танцюють, когось наздоганяють і т. п. Але цього було дуже й дуже в міру.

Згадаємо тепер про поведінку персонажів, про їхню мову. Позитивні персонажі поводяться гідно на відміну від персонажів негативних, яким притаманні не дуже культурні манери, ламані, некрасиві жести. А мова персонажів взагалі заслуговує на окрему увагу. Хороші, добрі герої говорять красиво, ввічливо, інтелігентно, навіть між близькими друзями не допускається фамільярність. Цікаво, що негативні персонажі теж говорять літературною мовою, в їх висловлюваннях не почуєш нецензурної лексики, лайки.

Переважна більшість сучасних західних мультиків б’ють по психіці дітей своєю надмірною динамікою. Чим менша дитина, тим більше страждає вона від майже безперервної біганини персонажів, стає нервовою, неспокійною, у неї порушується сон.

Через мультики насаджується зовсім інша модель поведінки, не притаманна раніше нашому суспільству. На обличчі персонажів часто можна побачити зневажливий вираз, їх рухи надміру розкуті, манери брутальні. Мова персонажів часто-густо пересипана різними жаргонними словечками.

Якщо узагальнити вищесказане, то стає очевидним, що вічні цінності у подібних мультиках просто нехтуються. Ніхто не карає цих «героїв» за підступність, вбивство, не висміює їхні манери, не засуджує їхню зневагу до інших… Такі мультики виховують у дітях жорстокість і агресію, байдужість та зневагу до слабшого. Вони не змушують дітей роздумувати, переживати, співчувати. А якщо врахувати, що душі не дуже хочеться трудитися (така вже наша людська природа), то немає нічого дивного, що західні мультики з великою кількістю біганини або стрілянини здаються дітям набагато цікавішими за давніші – помірковані й інтелектуальні.

І все ж таки є серед західних мультиків такі, про які можна сказати добре слово. На мій погляд, це діснеєвська класика: «Попелюшка», «Білосніжка», «Піноккіо», «Анастасія», «Спляча красуня», «Бембі», «Книга джунглів» і багато інших. Ці мультики красиві, із мелодійною музикою, повчальні. Якби тільки не їх надмірна динаміка, від якої навіть у дорослого паморочиться в голові – ці мультики можна було б поставити на один рівень з радянськими.

Давайте розглянемо декілька поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям перемоги. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.

Як же захистити душу і психіку дитини від негативного впливу багатьох сучасних мультиків? Перш за все – до трьох років взагалі не треба садити малюка перед телевізором. В цьому віці дитина все одно не спроможна зрозуміти жодного мультика, для неї це просто миготіння картинок, яке тільки збуджує її. Після трьох років треба починати знайомити дитину зі спокійними радянськими мультиками. По можливості можна створити власний фонд хороших мультиків.

 

 

Необхідність поглиблення наукових досліджень проблем використання засобів масової інформації для запобігання негативного впливу серед неповнолітніх набуває актуальності також і в зв’язку з розширенням технічних можливостей інформаційного забезпечення суспільства.

Я вважаю, що, показуючи дітям по телевізору величезну кількість сцен насильства, дорослі привчають їх до думки, що агресія – загальноприйнятний вихід із ситуацій. Деякі, навпаки, стверджують, що насильство, яке діти спостерігають на телеекрані, може слугувати заміщенням реальної агресії, в результаті якої агресивність дітей знижується, а не зростає.

Насильство, яке допомагає добру здобути перемогу над злом, більшості дітей не завдає шкоди. Але у свідомості деяких дітей щоденні приклади агресивної поведінки на телеекрані можуть поєднуватися з реальним життям, у якому багато ролей