Впровадження Болонського процесу

16-17 лютого

2001 року Гельсінкі,

Фінляндія Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу»

1-3 березня

2001 року Упсала,

Швеція Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження

2-4 березня 2001 року Мальме,

Швеція Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта» 

10 березня 2001 року Антверпен,

Бельгія Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу 

10-12 березня

2001 року Антверпен,

Бельгія Семінар студентів Європи «Втілення в життя Болонської декларації» 

13-14 березня 2001 року Белград,

Югославія Національний семінар із проблем Болонського процесу

22-25 березня 2001 року Ґетеборґ, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі

29-30 березня 2001 року Саламанка,

Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа

9 квітня

2001 року Стокгольм, Швеція Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі 

21 квітня

2001 року Брюссель,

Бельгія Зустріч Ради Асоціації європейських університетів

26 квітня

2001 року Брюссель,

Бельгія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу

Квітень

2001 року Гельсінкі,

Фінляндія Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті – II» при фінансовій підтримці ЄC і ETF

6-8 травня

2001 року Хальмстад, Швеція Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн 

10-16 травня 2001 року Братислава, Словаччина Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі

17 травня

2001 року Прага,

Чехія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу

18-19 травня 2001 року Прага,

Чехія Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту 

Червень

2001 року Рига,

Латвія 8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі»

5-8 грудня

2001 року Тампере,

Фінляндія 13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу

1-2 березня 2002 року Брюссель,

Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників

21-23 травня 2003 рік Ґрац, Австрія Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій 

19-20 вересня 2003 рік Берлін, Німеччина Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту. 

Залучення європейських держав у Болонський процес 

Рік підписання Болонської декларації Назва країни

1999 Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція

2001 Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія

2003 Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія

 

 

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ «КПІ» М. З. Згуровського (яку він висловив у своїй статті «Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі»), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

- Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

- Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

- Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

- Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

- Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

 

Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.

Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:

Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:

- усіх країн-учасниць,

- Європейської комісії (European Commission),

- а також Ради Європи.

Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).

Національні спілки студентів Європи (ESIB – The National Unions of Students in Europe).

Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).

Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).

Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure) та Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ (UNICE) у якості консультативних членів.

До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком «Болонські семінари». На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Бенелюксі (Benelux Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 – 2005), на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 – 2003) та веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat).

Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005), Лондоні (2007).

На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.

На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.

 

1. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52 с.

2. Європейська та євроатлантична інтеграція України у сфері вищої освіти: Бібліографічний покажчик / Укладач А. В Тюменцева. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2004. – 14 с.

3. Товажнянський Л. Л., Сокол Є. І., Клименко Б. В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити, – Харків: Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2004, – 143 с.

4. Національна доповідь щодо вступу України в Болонський процес, – 31 с.

5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Сухарніков; відп. ред. М. Ф. Степко. – К. : Изд., 2004. – 24 с.

6. Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. Основні засади розвитку вищої освіти україни в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 – 2004 рр.) / За редакцією В. Г. Кременя, – Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2004, – 147 с.

7. Вища освіта України і Болонський процес// Навчальна програма. – київ – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 18 с.

8. Вища освіта в Болонському вимірі (Рекомендаційний список статей з періодичних видань), – 4 с.

9. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти» – В. С. Журавський, М. З. Згуровський, Київ 2003, «Політехніка».