Впровадження ефективних форм, методів і прийомів сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках малювання у початкових класах

Художньо виконані предмети побуту – одяг, посуд, меблі, килими, вишивки, ювелірні вироби, мереживо, керамічні іграшки тощо – називаються предметами декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва. У них поєднуються краса і зручність, практичність і доцільність.

Мистецтво прикрашування предметів називається «декоративніш» (від французького слова «декор» – «прикраса»).

Це – найпоширеніший вид мистецтва, бо його зразки зустрінеш у кожному помешканні.

Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва дійшли до нас з глибини віків. Майстри створювали предмети побуту з найрізноманітніших матеріалів: дерева, глини, пряжі, шкіри, металу, каменю тощо.

Упродовж століть формувалися різноманітні технічні прийоми обробки дерева, що передавалися з покоління в покоління. Використовуючи такі породи дерев, як липа, вільха, осика, сосна, народні майстри за допомогою сокири, ножа, долота, різця створювали справжні шедеври мистецтва.

Вироби з дерева оздоблювалися різьбленням або інкрустацією металом, бісером, а ще – випалюванням. Високої майстерності у декоративному різьбленні досягали майстри Прикарпаття та Буковини. (Демонструються зразки виробів із дерева.) Художнє ткацтво та килимарство здавна набуло великого поширення в народному декоративному мистецтві. Декоровані тканини (скатертини, рушники, покривала) виготовлялися на ткацьких верстатах. Найпоширенішим способом художнього оздоблення тканин стала вишивка.

Віками складався і національний стиль вишивки на Україні, що відзначався розмаїттям по регіонах. На Київщині, наприклад, поширений рослинний візерунок: гроно ягід, великі квітки, техніка вишивання -хрестиком; на Чернігівщині – побутувала вишивка нитками. (Демонструються вишивки.)

Ще одним із найдавніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва є гончарне виробництво. З глини виготовляли керамічний посуд (глечики, куманці, чашки, миски, макітри). Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою. Гончарні вироби виготовляли за допомогою гончарного круга, а щоб вони були міцніші, їх покривали поливою (тонким шаром свинцевого порошку, який плавився під час обпалювання). Великим досягненням у кераміці стало відкриття фарфору – техніки виготовлення виробів з білої глини і спеціальних домішок.

На Україні основними центрами керамічного мистецтва були Опішня, Миргород, Зіньків Полтавської області; Дибинці, Васильків Київської; Попівка, Нова Водолага Харківської; Кути Івано-Франківської.

Форми керамічних виробів та їх оздоблення в різних регіонах були позначені місцевими характерними рисами. В одній місцевості переважали геометричні орнаменти, в іншій – на посуді розквітали пишні рослинні візерунки: квіти соняшника, рожі, грона винограду. Розписувалися також глиняні іграшки – свищики у формі півників, баранчиків, вершників, козликів, коників тощо.

2. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя)

3. Продовження бесіди.

- Дитяча іграшка – зображення півника чи баранчика, створене нестримною фантазією народного майстра, – неповторна перлина, що визначає обличчя народу.

У давні часи люди робили жіночі фігурки з глини, прикрашали їх візерунками, обліплювали зерном і кидали у вогонь. Навколо вогнища виконували ритуальні дійства, пов'язані з культом Матері-Землі.

Після виконання цього магічного обряду, що мав принести багатий урожай, фігурки віддавали для забави дітям. Так з'явилися перші іграшки.

Дослідники вважають, що традиція виготовлення твариноподібних іграшок дуже давня, і пов'язують її зі скотарством та виробництвом молока і сиру. Під час розкопок археологами було знайдено чимало скульптурних зображень бика, барана, свині, птаха, коника тощо.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. Є вони дерев'яні, глиняні, сирні, солом'яні та з інших природних матеріалів, щоправда, відрізняються кольором, формою, візерунком, оздобленням і технікою виготовлення.

4. Послідовність ліплення баранчика вчителем:

а) поділіть пластилін на дві непропорційні частини;

б) з першої зробіть тулуб; для цього розкачайте пластилін прямими

рухами рук і утворіть товстий валик; кінці валика зігніть дугою, стекою зробіть розріз; пальцями рук сформуйте передні та задні ноги;

в) від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потім зробіть мордочку, а на ній – маленький носик;

г) із протилежного кінця форми зробіть хвіст;

ґ) з другої частини пластиліну зліпіть ріжки і з'єднайте їх з толовою; стекою виділіть очі, ніс; зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак; готову фігуру розфарбуйте.

У такий спосіб можна виліпити і коника.

5. Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

1. Бесіда.

- Що таке декор? (Прикраса.)

- Які вироби належать до декоративно-прикладного мистецтва? (Посуд, меблі, килими, ювелірні вироби тощо.)

- Що таке кераміка? (Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах.)

2. Перегляд та оцінювання виробів.

3. Виставка дитячих робіт.

 

Бесіда «Писанкарство на Україні».

Створення композиції «Великодні свята»

(аплікація, живопис)

 

Мета. Розповісти учням про звичаї та обряди святкування Великодня, про писанкарство на Україні; вчити дітей створювати святкову композицію до Великодніх свят; поглиблювати уявлення про виражальні засоби малюнка; розвивати зорову пам'ять, фантазію; відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції.

Обладнання. Таблиці, малюнки, ілюстрації, зразки дитячих робіт, присвячених великоднім святам, писанки, крашанки, мальованки, дря-пан'ки, писанки-мотанки.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.