Встановлення походження дитини в судовому порядку

Закон забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім’ю, материнство та батьківство. Він захищає новонароджену дитину, створюючи для неї передумови щасливого життя в сімейному оточенні, в атмосфері любові і розуміння, сприяє виконанню сім’єю різноманітних соціальних функцій, головною серед яких є народження і виховання людини.

Сім’я є найкращим осередком для благополуччя дітей. Норми чинного законодавства покликані забезпечити це, сприяючи зміцненню почуття взаємних обов’язків між подружжям, батьками та дітьми, утвердженню внутрішньої необхідності бути потрібним один одному. Новий Сімейний кодекс України посилює охорону прав дитини, встановивши, зокрема, нові підходи до підстав визнання батьківства. 

Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові  і засвідчується свідоцтвом про народження (стаття 144 Сімейного кодексу України). 

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (стаття 121 Сімейного кодексу України).

Однак сьогодні достатньо часто трапляються випадки, коли один з батьків не згідний з власним батьківством, або ж навпаки, настоює на тому, що дитина саме його, і тоді лише суд вправі винести те чи інше рішення.

Всі норми, якими користується суд у подібних випадках, регламентуються Сімейним кодексом України, нормативними актами, які перебувають у компетенції органів РАЦСу, зокрема, Порядком реєстрації народження та визначення походження дитини та іншими.