Ввідна лекція

 

 

Навчальні питання:

1. Структура та завдання навчальної дисципліни, порядок її вивчення та форми звітності

2. Засоби повітряного нападу зарубіжних держав та їх основні характеристики

 

 

1. Єрмошин М. О., Федай В. М. Боротьба в повітрі. – Харків: ХВУ, 2004. С. 12…22.
2. Єрмошин М. О., Федай В. М. Аеродинамічні цілі зенітних ракетних військ. Аеродинамічні цілі ЗРВ. – Харків: ХВУ, 2003. С. 55…58.

 

 

Досвід війн і збройних конфліктів другої половини ХХ та початку ХХІ сторіччя показує, що провідну роль, особливо на їх початку, стала відігрівати спроможність завоювати й утримувати авіацією сторін панування в повітрі, а застосування засобів повітряного нападу за всіма складовими характеристиками набуло форми повітряної наступальної операції.

За останні роки оперативно-стратегичні погляди на підготовку та здійснення вторгнення на територію супротивних держав практично не змінилися, а отримали подальший розвиток, в якому провідна роль відводиться засобам повітряного нападу, які на сучасному етапі здатні вирішувати не тільки оперативні, а й стратегічні задачі.

У цих умовах система протиповітряної оборони Держави, яка здатна відбити удари противника, особливо на початку війни, створює не тільки сприятливі умови для вступу у війну основних сил, а й надає країні можливість організованіше перейти до воєнного стану.

Головною особливістю воєнних дій у війнах і збройних конфліктах була збройна боротьба в одній сфері (повітрі) – засобів повітряного нападу та засобів ППО.

Напевно, за умов застосування видів ЗС і родів військ збройне протистояння набуло б іншого характеру: жорсткість у бойових діях сторін, збільшення масштабу сил і засобів, ускладнення взаємодії й управління різнорідними військами, зростання обсягу забезпечення матеріально-технічними засобами.

Характерні тенденції у бойових діях АЗПН, які проявилися в Іраку і Югославії, це висока достовірність (близько 100%) викриття об’єктів удару засобами розвідки з використанням можливостей космічних, повітряних, агентурних джерел, що забезпечує завчасну підготовку ударних сил (авіації, ВМС) до завдавання ударів. Причому на початок нальоту АЗПН дані про об’єкти ударів уточнювалися, інформація про них передавалася екіпажам ударної авіації в повітрі з супутників, безпілотних літальних апаратів, літаків далекого радіолокаційного виявлення Е-3А “AWACS”.

Під час всебічної підготовки льотних екіпажів до виконання бойового завдання кожному екіпажу вказувався конкретний об’єкт удару, маршрути польоту, особливості виходу на ціль. Безпосередньо перед застосуванням бортової зброї координати цілі уточнювалися з ДРЛВ і БЛА.

Широке застосування високоточної зброї для ураження наземних об’єктів як крилатих ракет морського базування та крилатих ракет повітряного базування з межі запуску 500... 700 км від об’єктів удару забезпечило на порядок вище дальність дії ніж зенітних (ракетних, артилерійських) засобів ППО.

Протиповітряна оборона за характером бойових дій – оборонна система. Вона не має можливостей використання найважливіших принципів воєнного мистецтва – ініціативи, раптовості в бойових діях і не може першою напасти на противника, обрати головний напрям бойових дій з повітряним противником (за винятком винищувальної авіації).

Протиповітряна оборона (ППО)  це комплекс організаційних заходів і бойові дії військ з відбиття нападу повітряного противника, захисту об'єктів (районів) і угруповань військ (сил) від ударів із повітря.

Надати наступального характеру бойовим діям системи ППО можна застосуванням наступальних сил – винищувальної авіації, здатної вести бій на далеких підступах (понад 150... 200 км) до об’єктів, що прикриваються. Вона має можливість вступати у вогневий двобій з повітряним противником з будь-якого напрямку.

Розвідка АЗПН буде мати комплексний характер, що забезпечуватиме викриття усіх цілей на відстанях, які дозволятимуть винищувальній авіації, ЗРК (ЗРС) засобам знищувати противника на безпечних відстанях від об’єктів, що прикриваються. Мати на озброєнні радіолокаційні джерела викриття АЗПН наземного повітряного базування, автоматизовані пункти обробки інформації з усіх джерел, засоби передавання цілевказань і координат повітряних цілей на командні пункти зенітних з’єднань, частин, пункти наведення й управління винищувальною авіацією в автоматизованому режимі в реальному масштабі часу. Угруповання сил і засобів розвідки повинні мати надійну завадостійкість, а їх технічні засоби – високу завадозахищеність. Техніка та озброєння засобів розвідки повинні мати високу мобільність, а частини та підрозділи розвідки – маневреність, як головні фактори у підвищенні їх живучості та стійкості.

Найскладніший характер носять бойові дії винищувальної авіації та зенітних ракетних частин в одній зоні. Вони вимагають високого рівня підготовки та вміння особового складу командних пунктів управління сторін щодо організації взаємодії, яка може проводитися за висотами, цілями, напрямками, часом. З метою запобігання раптовим ударам АЗПН й підвищення оперативності в бойовому застосуванні системи ППО на найбільш небезпечних повітряних напрямках винищувальна авіація обмеженими силами може перебувати в стані бойового чергування на аеродромах і окремими екіпажами – в повітрі в зонах баражування в готовності до бою із АЗПН.

Основу зенітного ракетного (зенітного артилерійського) прикриття воєнних об’єктів складают зенітні ракетні (зенітні артилерійські) комплекси різної дальності та калібру.

В локальних війнах і воєнних конфліктах при проведенні військами спеціальних операцій ефективність бойового застосування різнорідних військ (сил) : радіотехнічних, зенітних ракетних (артилерійських), винищувальної авіації, радіоелектронної боротьби у відбитті ударів АЗПН, як показують дослідження та розрахунки, досягається реалізацією своїх бойових можливостей за узгодженою взаємодією та при централізованому управлінні