Видовище у сучасному телевізійному просторі: філософсько-антропологічний аналіз

 

Коханевич О. В.

 

Стаття присвячена філософсько-антропологічному аналізу видовища в сучасному телевізійному просторі крізь призму феноменологічного та ігрового підходів. У даній статті на основі феноменологічного підходу до осмислення часу як основного виміру людської екзистенції, розробленого Е. Гуссерлем та М. Гайдеггером, розкривається буттєвий аспект візуального сприйняття та здійснюється розгляд видовища як особливого способу переживання світу глядачем. Спираючись на феноменологію сприйняття, розроблену М. Мерло- Понті, який розглядав людську тілесність як онтологічну основу бачення та входження в світ, досліджується дієвість “зримої” причетності глядачів до екранного видовища, зокрема, як його тілесного продовження. Репрезентативна сутність сучасних телевізійних видовищ розглядається в контексті концепту “спектаклю” Гі Дебора в якості феномену, який виступає не тільки потужним засобом уніфікації, але й перетворює саме людське життя на “видовищну репрезентацію”. Телевидовище концептуалізується як сфера гри, в якій людина звільняється від тенет буденності, від однозначності й одномірності світосприйняття.

Ключові слова: сприйняття, переживання, телевидовище, гра, спектакль, видимість, репрезентація.

Межа XX століття, яка характеризується як “століття видовищ”, “повстання мас” зумовила прихід на історичну арену нового презентанта культури – людини маси, головними особливостями якої виступають прагнення до афектів, буденність життєвих позицій, конструювання власної картини світу з даних, одержаних не з безпосереднього досвіду, а опосередкованих сучасними комунікаційними системами. Здатність телевізійних видовищ органічно “вписуватись” у повсякденне життя, сповнювати ефектом миттєвості конкретний образ під час його сприйняття репрезентують їх як важливу форму набуття життєвого досвіду, який, будучи не тільки умоглядним, а й емоційно пережитим, гармонічно входить до структури світобачення й світовідчуття сучасної людини [10].

У філософсько-антропологічному аспекті проблему видовища висвітлюють у своїх роботах Г. Дебор, П. Вірільо, Ж. Делез, В. Вільчек, М. Хренов, П. Шульцман, Е. Тоффлер, Л. А. Усанова та інші. Ігровий та розважальний характер телевізійних видовищ розглядають у працях О. Косюк, А. Новікова, О. Рожок, Т. Козакова та інші. Однак досі залишається маловивченим аспект, який стосується характеру сприйняття глядачем телевізійного видовища, зокрема, його форми існування в світі, що у свою чергу визначає коло досліджуваної проблематики у даній статті.

Мета статті- дослідити антропологічно- комунікативний та феноменологічний виміри телевізійних видовищ та характер їх впливу на сучасну людину. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: 1) за допомогою феноменологічного підходу розкрити буттєвий аспект сприйняття та переживання глядачем телевізійного видовища; 2) проаналізувати видовище як сферу ігрового простору, його розважальний характер та психоматичний ефект; 3) дослідити вплив сучасного телевізійного видовища на сучасного глядача в контексті концепту “суспільства спектаклю” Гі Дебора.

Відомо, що людина – істота, яка спостерігає. Це яскраво помітно у грецькому варіанті назви “людина” – “твртжод” – той, хто дивиться вгору. Зір і зримість, тобто вміння спостерігати, зупиняти погляд, зачаровуватися – одна із головних ознак, що відрізняє людину від інших живих істот. Лише вона здатна незацікавлено сприймати навколишню дійсність, в якій міститься елемент видовищності. Досвід сприйняття видовища виникає тоді, коли в очевидному з’являється елемент естетичного, коли видиме, доступне звичайному сприйняттю, представлене особливим чином. Водночас тотожність “видовища” і “небуденного” на прикладі сучасного телевізійного простору відсилає нас до дослідження досвіду Погляду (ключового в культурі постмодерну) – досвіду, в якому певна подія людського життя набуває ознак видовищності та сприймається за законами видовища [3].

Напрацьована феноменологією методологія сприйняття дозволяє якомога краще вивчити буттєвий аспект сприйняття глядачем телевізійного видовища. Сприйняття, що містить в собі екзистенційний зміст та репрезентує бачене, дозволяє глядачеві переживати видовищний акт, явлений в ефекті його присутності [15, с. 105]. У сприйнятті світ уособлюється у фактичному існуванні того, хто сприймає таким чином, що межа між сприйняттям і буттям зникає [15, с. 110]. У момент сприйняття переживання того, що сприймається, розгортається як своєрідна область, в якій людина існує чи, як каже М. Гайдеггер, розташовується. У “Пролегоменах до історії поняття часу” структури сущого він виводить із трьох феноменів: віддаленість, місцевість, орієнтація. Віддалення покликане означати ступінь віддаленості речі від особи в її екзистенціальному просторі [13]. Так, перегляд видовища телеглядачем після його “он-лайн”- трансляції дорівнює віддаленості від центру протікання “реального часу”. Оскільки справжнє теперішнє, на думку М. Гайдеггера, виникає не в акті свідомості, а в чуттєвому сприйнятті, екзистенційній “миті – ока”, яка фіксує буття в його розмитості [2, с. 17].

Поняття “видовище” поєднує в собі відразу властивості та дії людини, яка дивиться, так і того, на що, вона дивиться. На думку М. Мерло-Понті, загадковість нашого тіла полягає в тому, що воно одночасно є і тим, яке бачить, і тим – якого бачать. Проявившись в середовищі видимого, завдяки своєму тілу, яке належить до цього видимого, той, хто бачить, не привласнює собі те, що він бачить, він входить у світ. Людське тіло – це основа для сприйняття та занурення (вчування) у світове тіло [8]. “Ното рвгсірієт’” – “людина, яка сприймає” – це, передусім, тіло серед тіл у світі просторовості [15, с. 109]. Телевізійні видовища обумовлюють істотну зміну онтологічного статусу тілесності глядача – його тіло прирівнюється до фізичних об’єктів, інших речей світу, а його участь у видимому обмежується лише функцією очей. Символічний характер видовища, який передбачає тісну взаємодію глядача у тому,