Види інформації про злочини проти довкілля та способи її перевірки: проблемні питання

Викликає занепокоєння той факт, що сучасний законодавець відмовився використовувати в Кримінальному процесуальному кодексі України такі традиційні для кримінально-процесуального права базові поняття, як «приводи для порушення кримінальної справи» і «підстави для порушення кримінальної справи».

Так, у частині 1 ст. 94 Кримінально- процесуального кодексу України редакції 1960 року визначались наступні приводи до порушення кримінальної справи:

• заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
• повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;
• явка з повинною;
• повідомлення, опубліковані в пресі;

• безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Частина 2 ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України редакції 1960 року визначає поняття «підстави для порушення кримінальної справи»: «Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину» [2, с. 141].

При розробці нового КПК України 2012 року законодавець вирішив замінити поняття «злочин» терміном «кримінальне правопорушення». Цей термін включає також поняття «кримінальний проступок», яке має бути роз’яснене у спеціальному законі, але за останні три роки цей закон так і не був прийнятий. Поняття «кримінальна справа» законодавець замінив терміном «матеріали кримінального провадження» (ст. 317 КПК України 2012 року), а «порушення кримінальної справи» замінив на «початок досудового розслідування». На нашу думку, з боку законодавця було недоцільно так докорінно змінювати базові традиційні поняття кримінально-процесуального закону. До речі, зміст багатьох цих понять не роз’яснений законодавцем [1, с. 168].

Зокрема в частині 1 ст. 214 КПК України 2012 року законодавець згадує про приводи для порушення кримінальної справи в наступній формі: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійно зафіксованих ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування» [1, с. 112].

На нашу думку, в наведеній нормі діючого кримінально-процесуального закону потребує детального роз’яснення поняття «кримінальне правопорушення», оскільки ніяких коментарів до змісту цього терміну в КПК України 2012 року законодавець не наводить, а в діючому Кримінальному кодексі України редакції 2001 року законодавець оперує поняттям «злочин», а не «кримінальне правопорушення». Наприклад, частина 1 ст. 2 КК України: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». У частині 1 ст. 11 КК України визначається поняття злочину: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». На цьому прикладі ми бачимо серйозну колізію норм кримінально-процесуального та кримінального законів, що потребує вирішення найближчим часом [3].

Вважаємо, що потребує додаткового роз’яснення в тексті ст. 214 КПК України 2012 року поняття «будь-яке джерело». Законодавцю необхідно уточнити: з якого саме джерела слідчий або прокурор повинен отримати обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Наприклад, чи можуть виступати в якості таких джерел пояснення або повідомлення родичів слідчого або прокурора, його близьких та знайомих, сусідів, колегпо роботі або повідомлення в засобах масової інформації. Важливо конкретизувати перелік тих джерел, з яких слідчий або прокурор може отримати інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також визначити способи перевірки правдивості отриманої інформації про злочини [1].

Крім того, законодавець чомусь не зазначив, що інформація про вчинення злочину (кримінального правопорушення) може бути отримана і в результаті оператив- но-розшукової діяльності, яка здійснюється оперативними підрозділами відповідно до Закону України «Про оперативно-розшуко- ву діяльність». Щодо злочинів проти довкілля, то така інформація може стосуватись:

а) відомостей про уже вчинений злочин;

б) відомостей про підготовку до злочину, направленого проти довкілля.

Виявлення ознак злочину проти довкілля може також мати місце і в ході розслідування іншої кримінальної справи. У цьому випадку інформація про виявлений злочин міститься у відповідних процесуальних документах. Ознаки злочину проти довкілля можуть бути виявлені в ході адміністративної діяльності: а) органами державної влади загальної компетенції: районною

або обласною державною адміністрацією; б) органом місцевого самоврядування, наприклад, виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради; в) державним органом спеціальної компетенції: екологічною інспекцією, підрозділом Державного агентства земельних ресурсів та ін.

За вимогами КПК України редакції 1960 року кримінальна справа могла бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. На думку В. В. Мельника, на початковому етапі процесу доказування вся інформація, що знаходиться в орбіті слідства щодо розв’язання питань про винність підозрюваного, носить не достовірний, а скоріше ймовірний характер [4, с. 92].

Слідчі (розшукові) дії повинні допомогти перевірці ймовірної інформації і перетворити її з оперативної (ймовірної) на процесуальну (достовірну). Ми вважаємо, що було б доцільно поновити стадію попередньої перевірки інформації про вчинений або підготовлений злочин за допомогою оперативно-розшукових або інших оперативних