Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
13
Мова:
Українська
згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
- повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю) ;
- товариство з обмеженою відповідальністю;
- змішане (коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину – за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) – провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).
3.2 Види підприємств за розміром
Розрізняють підприємства малі, середні та великі.
Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії – до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 2.
Рис. 2. Сутність і значення малих підприємств
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.
Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.
У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.
Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцінками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зайнятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприємствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.
Триває процес розвитку селянських (фермерських) господарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн га сільськогосподарських угідь, в тому числі 0, 9 млн га ріллі.
Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим – мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.
Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.
Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації великих підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.
Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.
3.3 Види підприємств за сферою діяльності
Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування.
Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між собою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк – предмети виробництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.
4. Критерії класифікаторів підприємств
Достатньо повна класифікація підприємства має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.
Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться: освітянські, медичні, наукові.
Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.
Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативну.
В Україні функціонують державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.
Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників, то його називають спільним підприємством.
За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємств. Змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн.
За правовим статусом і формою господарювання:
- одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини: воно несе відповідальність за свої зобов’язання своїм майном.
Кооперативні – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності.
Орендні підприємства – оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької діяльності.
Господарські товариства являють собою певні об’єднання підприємців. Поділяються:
1) Повне товариство – несуть солідарну відповідальність.
2) Товариство з обмеженою відповідальністю – таке, що має статутний фонд, поділений на частини, учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
3) командитним є товариство, яке поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного учасника, відповідальність якого обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерні товариства. Вони бувають: відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої купівлі-продажу акцій; закритого типу – акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його замовниками.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства, дочірні – юридично самостійна, проте головна фірма суворо контролює діяльність, оскільки володіє контрольним пакетом акцій.
За розміром та чисельністю відокремлюються малі підприємства – з чисельністю у промисловості і будівництві до 200 чоловік, а в інших галузях до 50 чоловік: наука – до 100 чоловік, роздрібна торгівля – до 15 чоловік.
Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, комерційну діяльність.
Асоціації – найчастіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.
Корпорації – договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.
Концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризуються єдністю власності і контролю. Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність.
Картелі – договірне об’єднання підприємств, переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовлюваної продукції.