Види представництв у міжнародному праві

Дослідження сучасних тенденцій розвитку правового регулювання, функціональних особливостей дипломатичних представництв та консульських установ, їх діяльності у сфері захисту прав громадян має важливе науково-теоретичне і політико-практичне значення. 

Однією з характерних тенденцій розвитку міжнародного права у 2-й половині XX ст. стала спричинена бурхливим розвитком, ускладненням та інституціоналізацією системи дипломатичних відносин висока інтенсивність кодифікації норм цієї галузі. Багатогранність міждержавного співробітництва у різних сферах регулювання, посередниками у якому виступали закордонні дипломатичні представництва, зумовила потребу нормативного закріплення на міжнародно-правовому рівні основних (найбільш загальних і важливих) функцій посольств та місій держав. 

З початку XXI ст. дедалі чіткіше у відповідній міжнародно-правовій практиці почала простежуватися тенденція до зміни не лише відносної ролі окремих дипломатичних функцій, а й їхнього конкретного змісту, до об’єктивного звуження сфери традиційних функцій посольств і місій та їх переорієнтації, а також до частішого неординарного використання посольських каналів. Це зумовляє потребу переусвідомлення відповідного досвіду держав і подальшого детального аналізу практики здійснення функцій дипломатичних та інших представництв у міжнародному праві.

Багатогранність окреслених проблемних питань зумовлює необхідність їх аналізу, що сприятиме вирішенню практичних проблем, які виникають у діяльності дипломатичних представництв та консульських установ під час надання ними послуг із захисту прав громадян за кордоном.

Формуванню об’єктивного уявлення про теоретичні та практичні аспекти видів представництв та їх функцій за кордоном сприяють наукові праці таких дослідників, як В. Ф. Антипенко, А. Д. Гулієв, А.І. Музика, О.П. Селянінов, С. А. Федчишин та інші.