Використання голкотерапії та лазеропунктури на доклінічній стадії дистальної діабетичної полінейропатії

Міністерство охорони здоров’я України

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

 

Корж Ніна анатоліївна

 

УДК: 616. 833-002-013. 14-08: 6158114. 1+615. 849. 19

 

  

14. 01. 15-нервові хвороби

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

 

Київ-2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України.

Науковий керівник: член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор Мачерет Євгенія Леонідівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри рефлексотерапії.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Руденко Анатолій Юхимович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, кафедра нервових хвороб з курсом дитячої неврології № 2, завідувач кафедри доктор медичних наук, професор Євтушенко Станіслав Костянтинович Донецький державний медичний університет МОЗ України, факультет післядипломної освіти, кафедра дитячої і загальної неврології з курсом рефлексотерапії, завідувач кафедри.

Провідна установа: Науково-дослідний інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України (м. Харків), відділ нейроінфекції і патології вегетативної нервової системи.

 

 

Актуальність теми. У наш час цукровим діабетом (ЦД) хворіє понад 180 млн. чоловік (Балаболкин М. И., 2000; Балаболкин М. И., Креминская В. М., 2000; Белова А. Н., 2000; Дедов И. И., 2000) та передбачується, що у 2010 році ця цифра складатиме 240 млн (Ефимов А. С., Скробонская Н. А., Ткач С. Н. 2000; Садеков Р. А., Данилов А. В. 1998; Altman J, Elean N 1999). Розповсюдженість ЦД у промислово розвинених країнах складає 5 – 6% та має тенденцію до збільшення (Питер Дж., Томас Саундерс У. Б. 2000). ВООЗ оцінює сучасний стан захворюваності на ЦД як глобальну епідемію, яка потребує вирішення не тільки медичних, але й соціальних проблем (Строков И. А., Новосадова М. В., Баринов А. Н. 2000; Zinman B. 1993).

Діабетична полінейропатія (ДПН) є найпоширенішим ускладненням ЦД 1типу, яке призводить часто до втрати працездатності та інвалідизації хворих у досить молодому віці. По даним різних авторів розповсюдженість ДПН при ЦД 1типу коливається від 6 до 99% (Геник С. М., Геник И. А. 1996; Ефимов А. С, Скробонская Н. А. 1998). Така суттєва різниця цих даних пояснюється, по-перше, різними критеріями та термінами діагностики, по-друге – далеко неоднаковим станом щодо компенсації ЦД 1типу у різних країнах світу. Цікавим є той факт, що розповсюдженість ЦД 1типу за статистичними дослідженнями не залежить від економічного розвитку країн, у той час як розповсюдженість ДПН зворотно корелює з економічним розвитком (особливо медичної галузі)  (Bril V. 1999).

Стосовно України, за даними звертаємості у 2000 році зареєстровано більше ніж 200тис. хворих на ЦД 1 типу, 5% з яких – діти та підлітки [Наказ №33 МОЗ України від 28. 12. 2000]. За даними вчених діабетологічного Центру датської фірми “Novo Nordisк”, на 1998 рік в Україні 80% хворих на інсулінзалежний ЦД перебували у стані декомпенсації.

Ми вважаємо, що вчасна діагностика (із врахуванням сучасної класифікації) та ранній початок лікування ДПН має для України надзвичайно велике значення як метод запобігання інвалідізації людей, з точки зору економічних міркувань, демографічної ситуації. Із сучасної літератури відомо, що лікування ДПН, починаючи з другої (клінічної) стадії в умовах відсутності повної компенсації ЦД 1типу потребує величезних економічних витрат та часто неефективне відносно, у першу чергу, віддалених результатів. Враховуючи молодий (репродуктивний) вік хворих на ЦД 1типу, ускладнений ДПН (Карпович Е. И., Казакова Л. В. 1999) можна стверджувати, що патологічні зміни вегетативної нервової системи у складі ДПН мають пряме відношення до регресивної тенденції показників народжуваності, що є особливо актуальною темою за умов негативного природнього приросту населення в Україні.

Актуальність пошуку нових діагностичних та лікувальних підходів обумовлена (Горбачёва Ф. Е., Зиновьева О. Е., Королёва Т. В. 2000; Калинина О. В., Алексеева Н. В. 1998; Pyck D. J., Milton L. J. 1997) :

не відповідністю діагностики ДПН в Україні сучасним класифікаціям, оскільки постановка діагнозу ДПН у 94% випадках базується на наявності скарг хворого та клінічної симптоматики. Такий підхід (“діагностика за звертаємостю”) майже виключає реєстрацію змін периферійної нервової системи без наявності клінічної симптоматики (ДПН 1А ступеню) ;

збільшенням кількості хворих з нечутливістю до сучасного медикаментозного лікування, оскільки при ентеральному та парентеральному шляхах введення діючі речовини ліків не досягають зон ураження периферійних нервів внаслідок патології мікроциркуляторного русла, що часто супроводжує перебіг ЦД 1типу;

збільшенням кількості випадків алергічних реакцій, обумовлених імунологічним дисбалансом у хворих на ЦД 1типу;

протипоказаннями для проведення фізіотерапевтичних процедур внаслідок частих супутніх патологій, перед усім печінки та нирок;

незадовільними результатами лікування методами голкотерапії та лазеропунктури при оцінці віддалених його результатів. Це пояснюється, з нашої точки зору, використанням методик рефлексотерапії при наявності клінічної симптоматики та вже сформованих грубих структурних порушеннях волокон периферійної нервової системи, що різко знижує функціонально-компенсаторні можливості нервової тканини. При аналізі ефективності сучасних рефлексотерапевтичних методик у пацієнтів з ДПН звертає