Використання піар-технологій під час Президентських виборів 2010 року

Що ж таке вибори по- Українські? За всіма офіційними канонами – це вільне, демократичне волевиявлення народу, реалізація права обирати і бути обраним [1]. Насправді ж вибори – це не просто шоу, це спектакль за всіма законами драматургії: з’язка, основна дія, роз’язка. І не лише в Україні. Практика перетворення волевиявлення на виставу, в якій виборці є не більше ніж глядачами, прийшла до нас з США. Там уже понад півстоліття успішно використовують ці технології. Не стали винятком і пострадянські країни. Тому метою нашого дослідження є аналіз використання піар-технологій під час проведення виборчої кампанії 2010 року в Україні.

Якби епідемії грипу в Україні не було, її необхідно було би придумати. Панічний страх у суспільстві став основою проведення виборчої кампанії у країні. Чому так сталося, і хто головний сценарист? На ці питання можна отримати відповідь, проаналізувавши ситуацію на предмет використання у ній піар- технологій, а простіше кажучи, засобів маніпуляції громадською думкою.

Для досягнення бажаного ефекту націю просто необхідно було перетворити на масу чи натовп. Тоді керувати нею не тільки легко, а й надзвичайно просто. Свідомість індивідуальностей втрачає свої особливості, і на арену виходять їх величність інстинкти. Натовп перебуває в очікуванні інформації, і головним дійовим особам у стані цього очікування стає надзвичайно легко займатися навіюванням та зараженням суспільної свідомості. Створення паніки породжує ще одне відчуття – неминучої небезпеки. Але паніка запущена.

Відтак половина українців спостерігають за дійством «Прем’єр і грип». Окрім того, уряд вирішує наболілі роками проблеми вітчизняної медицини. Здебільшого, щоправда, обіцяє нове медичне устаткуванню. Відтак спрацьовує ще одна піар – технологія «роздавання обіцянок». Це одна з найсильніших приманок. Адже ті, хто береться виконати наші бажання, автоматично отримують «зелене світло». Тут використовують вплив на два найперші рівні потреб людини – фізіологічні та самозбереження. Усі інші – любові, поваги, самоствердження – витісненні на другий план, до кращих часів.

Отже, грип перетворили у засіб страху, паніки та боротьби за пост глави держави. Саме тому можна стверджувати про виборчий характер цього піару, а не антикризовий [1].

Найбільша любов до культури прокидається саме на передодні виборів. Уперше відомі співаки масово на підтримку тих чи інших кандидатів почали співати ще на передодні парламентських виборів 1998 року. Тоді, наприклад, за Аграрну партію агітували «Соколи», а за «зелених» – Руслана. У 2002 році все було більш масове. Агітація без пісні стала майже неможливою.

Навіщо ж політикам витрачатися на космічні гонорари співаків? Адже немає серед тих, хто рветься до влади, настільки наївних, що всі фани чи прихильники цих виконавців стануть і їхніми виборцями. Цьому є інше і доволі просте пояснення. Так звана популярна музика збирає стадіони. Тобто організатори отримують той самий мітинг. Лише з мікрофонів замість промов звучать пісні. Отже, по-перше – кандидати отримують натовп. Маса, як відомо, не завдає собі клопоту вмикати власні інтелектуальні резерви. Друге – цей натовп на концертах заряджений позитивними емоціями.

Таким чином закономірно виникає запитання: на які ж психологічні ефекти організовані виступи «зірок» у процесі виборчої кампанії? – на концерти якої приходить переважно молодь. А саме молодіжна аудиторія належить до цільової групи з якою краще спілкуватись за допомогою емоцій.

Крім того фахівці з роботи з масами добре знають що на натовп мало впливає інформаційна суть повідомлень. Значно більшу роль відіграють шумові та звукові ефекти. Таким чином з концерту повертаються не так меломани, як політично зазомбовані особи. Тому після концертів ще ходять вулицями групи, які скандують «Юля! Юля!» чи «Янукович! Янукович!»

Заради справедливості варто зазначити, що ефект цей є короткочасний. А відтак його потрібно постійно підтримувати іншими, доступними і ефектними засобами [1].

Історично так склалось, що для перемоги потрібен ворог: уявний чи реальний – це вже не настільки важливо. І перемога над ним у свідомості більшості має означати негайне царство демократії, правди, права, справедливості та інших чеснот. Які ж виборчі технології ще житимуть і матимуть вплив на потенційний електорат? – насамперед, це послідовність і побудова цілісного образу. Свідчення цьому – більш ніж вдала кампанія Сергія Тігіпка: він не воював, не шукав ворогів, не поливав брудом, не піднімав з архівів чужих кримінальних справ, не звинувачував, а крок за кроком будував імідж та здобував підтримку.

Друга технологія, що працює, – створення образу сильного і відповідального лідера з людським обличчям. І Віктор Янукович, і Юля Тимошенко, і Сергій Тігіпко упродовж своїх виборчих кампаній усіляко демонстрували, що вони – сильні, безстрашні, вміють брати на себе відповідальність, і ніщо добре і людське їм не чуже. Саме тому їм і повірили [2].

Скільки грошей не витрачали б політики на бігборди, на рекламу на газетних шпальтах, у радіо чи телеефірі, їм завжди варто пам’ятати про ще один найважливіший засіб і майже вічний засіб масової комунікацій – чутки.

Поява нових інформаційних технологій, розвиток науки і технологій ніяк не спричинився до зникнення чуток чи зменшення їх ролі у житті суспільства. Чутки з’явилися здається разом з людством. Саме вони впродовж тисячоліть залишаються основним засобом поширення інформації. Згодом чутки почали використовувати і для боротьби за владу, і навіть для перемоги під час здійснення військових операцій.

Політтехнологи та соціальні психологи добре знають роль чуток у формуванні та трансформації суспільної свідомості. А відтак з допомогою саме чуток намагаються формувати громадську думку та досягти необхідного для них ефекту [3].

Таким чином застосування брудних піар – технологій уже не спрацьовує – запевняє голова комітету виборців України. Рейтинги кандидатів не змінюються, адже народ звик – після гучних звинувачень завжди настає тиша, а всі поважні фігуранти скандалів не те що за гратами не сидять, з посад не знімаються.