Використання звукових моделей слова

Чинні програми для дошкільних навчальних закладів орієнтують вихователів на застосування таких ефективних прийомів фонетичної роботи, як побудова звукових і складових моделей слів і добір слів до поданих моделей.

Д. Ельконін довів необхідність використання звукових моделей під час навчання дітей читання. Досліди, які проводилися під його керівництвом, показали, що всі спроби сформувати у дітей дії звукового аналізу слова шляхом промовляння виявилися невдалими. У зв'язку з цим автор запропонував особливий спосіб «матеріалізації» звукової форми слова: дитині дається картка із зображенням предмета, назву якого потрібно проаналізувати. Під картинкою накреслено схему звукового складу слова – ряд горизонтальних клітинок, що відповідають кількості звуків у слові. Дитині пропонується виокремити кожний звук і заповнити схему фішками. Важливою особливістю є те, що дитина оперує не літерами, а нейтральними й однаковими для кожного звука фішками. Це дає можливість утворити загальну модель звукової будови слова, не ускладнюючи її конкретними взаємозв'язками звука і літери.

На основі теоретичної моделі формування звукового аналізу слів Д. Ель-коніна російськими вченими (Г. Бєлякова, Н. Варенцова, Н. Дурова, Л. Невська та ін.) було проведено низку експериментальних досліджень щодо її реалізації в дошкільних закладах. В Україні аналогічні дослідження були здійснені А. Іваненко. За результатами досліджень було розроблено методику розвитку звукового аналізу слів у дітей.

У всіх програмах навчання і виховання дітей в дошкільних закладах визначено завдання і зміст підготовки дітей до навчання у школі. Так, уже в другій молодшій групі увагу дітей звертають на слова, що різняться одним звуком (кашка – чашка, мишка – мушка, коса -коза), вчать розрізняти у віршах подібні за звучанням слова (ніжки ~ ріжки), за допомогою ігрових вправ знайомлять з термінами «слово», «звук».

На п'ятому році життя дітей середньої групи залучають до звукового аналізу слів. Вони мають уміти визначати кількість звуків у словах, інтонаційно виділяти їх в ігрових вправах і ситуаціях; знати, що слова складаються зі звуків, які звучать по-різному і вимовляються в певній послідовності; визначати перший і останній звуки у слові, придумувати слова з відповідним звуком; чітко розрізняти поняття «звук» і «слово».

У старшій групі (6-7 роки життя) діти мають знати, що таке речення, визначати кількість слів у ньому, складати речення з відповідними словами, їх ознайомлюють з дво-трискладовими словами, з голосними й приголосними звуками, вчать визначати місце звуків у слові за допомогою схем і фішок.

Діти продовжують вивчати звуковий аналіз слів за допомогою схеми і фішок, їх ознайомлюють з наголосом, наголошеним складом, односкладовими словами, з твердими та м'якими звуками; вчать здійснювати звуковий аналіз без фішок і схем; закріплюють уміння виділяти з мовного потоку речення, визначати в ньому кожне слово (зокрема прийменники і сполучники), ділити слово на склади, визначати наголос; розрізняти звуки на слух, їх послідовність у складних словах.

Послідовність пропонованих для звукового аналізу слів визначається даними мовознавства і психології. Спочатку аналізують слова, що складаються з двох голосних звуків (ау, уа), потім – з трьох, чотирьох звуків. Оволодіння аналізом звукової структури слів пов'язане зі значним розумовим напруженням, що потребує опертя на наочність та використання доступних дітям ігрових прийомів навчання.

Проводити звуковий аналіз допомагають картинки-схеми (за допомогою картинки можна тримати в пам'яті слово-назву, а за допомогою схеми – визначати кількість звуків у ньому). Користуючись підказкою, дитина послідовно відшукує потрібний звук на схемі і вимовляє його. В міру оволодіння звуковим аналізом вихователь знімає картинки, залишаючи лише схеми та фішки, потім поступово знімає схеми, а діти викладають фішками слово на столі. Наприкінці заняття проводять звуковий аналіз простих слів, не використовуючи наочність.

Робота з навчання звукового аналізу слів має відбуватися в такій послідовності:

розглядання картинки і називання її;

повільне вимовляння слова-назви вихователем з інтонаційним виділенням кожного звука;

вимовляння слова дітьми;

фіксація уваги на тому, що слово складається зі звуків;

розглядання схеми звукового аналізу слова;

позначення звуків фішками (вихователь виконує роботу на дошці, діти – у себе на столах).

Дітям цієї групи можна запропонувати завдання на зіставлення звукового складу проаналізованих слів (знаходження однакових і різних звуків), вимову звука відповідно до його місця у слові (наприклад, вимов третій звук), пригадування слів, що починаються з другого (третього) звука даного слова. Потрібно показати дітям, що всі звуки в словах розміщені і промовляються у певній послідовності, якщо її змінити, то зміниться і значення слова (рис – сир). Діти мають зрозуміти словорозрізнювальну функцію звуків (син – сон, сніп – сніг).

Діти шостого року життя не лише на слух відтворюють звук, а й вчаться характеризувати його за істотними ознаками (наприклад: «Звуки, при вимові яких повітря проходить вільно, без перешкод, називаються голосними звуками»). Вся робота зі звукового аналізу слів має проводитися на фоні злитої їх вимови.

Коли дитина освоює послідовний аналіз слова, спочатку їй доводиться спиратися на додаткові допоміжні засоби: звукову схему слова та фішки. Схема складається з квадратиків або кружечків, рівних кількості звуків у слові.

Дитина слухає слово, виділяє послідовно звуки і водночас викладає фішки в квадратики схеми.

Потім послідовне виділення звуків відбувається без готової схеми: дитина вимовляє слово, виділяє кожен звук і кладе фішки, а далі викреслює схему за кількістю фішок.

Коли дитина буде легко справлятися з викладанням фішок, можна запропонувати їй замінити фішки голосними буквами і класти їх на потрібне місце в слові. Приголосні позначаються як і раніше фішками. І лише після цього дитині пропонується провести звуковий аналіз слова без опори, тільки на основі гучного промовляння.

Наприкінці роботи з формування звукового аналізу дитина буде в змозі назвати кількість звуків і вимовити їх послідовно, без попереднього гучного промовляння. Найскладнішим завданням вважається прохання підібрати слово, що складається з певної кількості звуків.

Далеко не всі слова можна відразу давати для даного виду роботи. Існує чітка послідовність пред’явлення звуків на першому етапі і порядок пред’явлення слів на другому. Абсолютно сильною позицією для голосних є позиція початку слова під наголосом, тому кожну форму аналізу слід починати з ударних голосних. Добре чуються в слові сонорні приголосні Л, Р, М, Н, тому дані звуки теж застосовуються на початкових етапах. При виділенні останнього звуку можна брати глухі приголосні, так як кінець слова для таких звуків – позиція сильна, і вони звучать чітко, а дзвінкі приголосні не використовуються.

Важкі для виділення на початку слова вибухові звуки К, Г, їх важко вимовити з інтонуванням, вони зливаються з наступним гласним звуком, тому їх не варто давати для виділення першого звуку, по крайней мере, на початку навчання. Таким чином, рекомендована до використання на етапі навчання елементарного звукового аналізу така послідовність позицій аналізованих звуків.

Для впізнавання звуку в слові:

ударні голосні звуки (вони знаходяться під наголосом на початку слова, потім під наголосом в середині, слова) ;

приголосні звуки (дають спочатку шукати тільки сонорні приголосні звуки Р, Л, М, Н або глухі приголосні К, Т, П, X, Ц, Ч, С, стоять в кінці слова) ;

будь-які звуки в будь-якій позиції в слові (крім йотованной голосних, які можуть містити два звуки і тому поки що не аналізуються).

Для визначення першого звуку в слові:

ударні голосні;

сонорні приголосні;

щілинні приголосні С, 3, Ж, Ш, Ч, Щ;

інші приголосні звуки.

Для визначення останнього звуку:

ударні голосні;

сонорні приголосні;

щілинні приголосні.

Для визначення місця (початок, середина, кінець слова) послідовність зберігається така ж, як при визначенні першого і останнього звуків.

Наведемо, тепер послідовність пропонованих для повного звукового аналізу слів. Загальне правило при підборі слів полягає в тому, щоб не використовувати слова, в яких немає повної відповідності між звуками і буквами. Не підходять, отже, слова з йотірованнимі літерами Я, Е, Е, Ю, з виданням і Ь, з дзвінкими приголосними Б, В, Г, Д, Ж, 3 на кінці слова й у середині перед приголосними (типу ложка, грядка). Що стосується слів з ненаголошеними голосними, то вони беруться не на ранніх етапах, а після попередньої роботи з односкладовими словами, причому на початку двоскладові слова мають ненаголошені голосні У і И, як найменш піддані редукції. Зовсім же відмовитися від слів з ненаголошеними голосними не варто, просто можна вимовляти їх орфографічно – [коза], а не [каза], як ми вимовляємо по нормам орфоепії. Діти будуть запам’ятовувати дані слова і це буде пропедевтика правопису ненаголошених голосних.

Отже, порядок аналізованих слів наступний.

слова з двох голосних (типу «ау») ;

слова з двох звуків (типу «розум») ;

слова з трьох звуків (типу «рак») ;

слова з двох відкритих складів (типу «мама») ;

слова з одного складу зі збігом приголосних (типу «вовк») ;

слова з одного складу зі збігом приголосних (типу «стіл») ;

слова з двох складів (типу «сумка») ;

слова з трьох відкритих складів (типу «корова»).

Загальні правила роботи з формування навичок звукового аналізу:

дотримуватися послідовності пред’явлення форм звукового аналізу: виділення звуку з слова, визначення першого звуку, останнього звуку, встановлення місця звуку (початок, середина, кінець слова), повний звуковий аналіз;

дотримуватися порядку формування розумових дій: з опорою на матеріальні засоби в мовному плані, за уявою;

дотримуватися послідовності пред’явлення слів, призначених для аналізу.

 

 

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» / Наук. кер. та заг. ред. О. Л. Кононко. -3-тє вид., випр. -К. : Світич, 2009. – 430 с.

Богуш А. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти / А. Богуш. – Одеса: Ярослав, 2004. – 175 с.

Журова Л. Е. Обучение дошкольников грамоте / Л. Е. Журова, Н. С. Варен-цова, Н. В. Дурова, Л. Н. Невская. – М. : Школьная Пресса, 2001. – 143 с.

Эльконин Д. Б. Как учить детей читать / Д. Б. Эльконин. – Изд. 2-е. – М. : Знание, 1991. – 80 с.