Виникнення корпоративних прав на підставі заповіту та заповідального відказування

 

Бутрин Н. С.

 

Стаття присвячена загальнотеоретичній характеристиці правових категорій «заповіт», «заповідальне відказування», а також правовій оцінці чинного законодавства України, яке регулює порядок здійснення спадкування майна (корпоративних прав). Автором окреслено деякі проблемні аспекти, які існують у чинному законодавстві України та запропоновано внесення певних змін.

Ключові слова: заповіт, заповідальне відказування, спадкування, учасник товариства, спадкоємець, спадщина, правонаступник, заповідач, правочин, майно, корпоративні права, правоможності.

Статья посвящена общетеоретической характеристике правовых категорий «завещание», «завещательное отказывание», а также правовой оценке действующего законодательства Украины, которое регулирует порядок осуществления наследования имущества (корпоративных прав). Автором очерчено некоторые проблемные аспекты, которые существуют в действующем законодательстве Украины и предложено внесение определенных изменений.

Ключевые слова: завещание, завещательное отказывание, наследование, участник общества, наследник, наследство, правопреемник, завещатель, сделка, имущество, корпоративные права, правомочности.

Bytrun N. S. AN ORIGIN OF CORPORATE LAWS IS ON FOUNDING OF TESTAMENT AND TESTAMENTARY REFUSE

The article is devoted general theoretic description of legal categories “testament”, “testamentary refuse”, and also to the legal estimation of current legislation of Ukraine, which regulates the order of realization of inheritance of property (corporate rights). By an author outlined some problem aspects which exist in the current legislation of Ukraine and bringing of certain changes is offered.

Key words: testament, testamentary refuse, inheritance, participant of society, heir, inheritance, legal successor, testator, transaction, property, corporate rights, competence.

Постановка проблеми. Заповіт – це окремий вид одностороннього правочину, укладення та виконання якого є частиною процедури спадкування. Цей вид правочину як підстава для виникнення та припинення корпоративних прав має значні особливості щодо зобов’язально-правових норм.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, предметом заповіту можуть бути корпоративні права. Як правило, спадкодавець у момент складення заповіту бажає передати спадкоємцям після смерті частину створеного ним бізнесу. Він своєю участю розвиває підприємство, тому його мета полягає в тому, щоб у майбутньому учасниками товариства були спадкоємці. Таким чином, останні мають безпосереднє відношення до товариства, ніж будь-яка третя особа, яка набуває частку на підставі правочинів, зокрема договору ку- півлі-продажу чи міни. Навіть у договорі дарування корпоративних прав, на укладення якого згоди інших учасників не вимагається (а також відсутнє переважне право), зі сторони обдаровуваного може бути не лише родич цього учасника, а й будь-яка інша особа, яка ні родинними, ні жодними іншими зв’язками з учасником чи товариством не пов’язана. Водночас спадкоємці (щодо набуття корпоративних прав) опиняються в гіршій ситуації, ніж названі особи, оскільки для набуття статусу нового учасника товариства необхідна згода інших учасників, а для набувача корпоративних прав за іншими правочинами такої згоди не вимагається.

Відповідно до ч. 5 ст. 147 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи – учасника товариства, якщо статутом цього товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших його учасників [1]. Згідно із ч. 2 ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», якщо правонаступник (спадкоємець) відмовляється від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або товариство відмовляється приймати до нього правонаступника (спадкоємця), йому видається в грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі, вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника [2].

Слушна позиція науковця С. Томчишена про те, що будь-якої юридичної логіки позбавлені встановлення стосовно правонаступників (спадкоємців) переважного права на вступ до товариства та необхідність прийняття рішення про відмову або прийняття їх до товариства, а також відсутність таких вимог стосовно осіб, які набувають право на частку в статутному фонді (капіталі) товариства з інших підстав, зокрема в результаті її придбання за договором купівлі-продажу, дарування тощо [3, с. 21].

За договором учасники товариства мають право скористатися переважним правом купівлі-продажу частки. Якщо учасники товариства не скористаються таким правом, то вони зобов’язані прийняти нового власника корпоративних прав до складу товариства. Таким чином, вони виконують роль своєрідних «статистів», від волі яких перехід корпоративних прав до нового власника не залежить. У разі, якщо загальні збори товариства приймають рішення про відмову або взагалі не розглядають цього питання в порядку денному, то такі дії загальних зборів цього товариства фактично суперечать законодавству, а набувач корпоративних прав (оскільки він поки не є власником) може звернутися до суду з позовом про зобов’язання учасників до вчинення відповідних дій.

Вартим уваги є питання про те, чому законодавець не передбачив для нових власників корпоративних прав, які набувають їх на підставі договору купівлі-продажу, міни, правило вступу до товариства лише за згодою інших учасників, тоді як для спадкоємців воно закріплено.

З огляду на таку позицію виникає питання про те, чи потрібує змін положення чинного законодавства України, зокрема ч. 5 ст. 147 ЦК України. Вважаємо, що такої потреби немає, оскільки норма цієї статті має диспозитивний характер. Учасники товариства під час затвердження статуту вправі самостійно визначати майбутню долю їхньої частки після смерті кожного з них. Отже, якщо вони встановили правило обов’язкової згоди інших учасників товариства на