Взаємозв’язок соціального середовища з життєдіяльністю дітей з обмеженими можливостями як шлях до інтеграції в суспільство

Соціально-економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку України, кризові явища у сфері економіки і фінансів зумовлюють необхідність посилення соціального захисту дітей-інвалідів, визначення пріоритетних напрямків у цій важливій роботі, одним із яких є рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів.

Чинниками, що визначили саме цей напрям соціального захисту дітей-інвалідів, стали: різкий спад виробництва, дисбаланс економічних відносин, зростання безробіття, зниження сукупного доходу сім’ї, руйнування інституту дитячих дошкільних закладів, зменшення доступності медичних послуг, погіршення екологічних умов тощо. Ці обставини призвели до зниження демографічних показників, підвищення захворюваності дітей, зростання дитячої інвалідності.

Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну ізольованому інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватися за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації, яка повинна починатися досить рано, щоб у сім’ї діти-інваліди могли максимально розвинути свої природні здібності для своєчасної та найбільш повної подальшої інтеграції в суспільство [4, с. 21].

Нинішній етап розвитку із соціальною спрямованістю реформ потребує запровадження нових, прогресивних підходів та найбільш оптимальної, а тому ефективної, ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції в суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів [1, ст. 6].

Вся діяльність із соціальної реабілітації дітей з обмеженою дієздатністю, будучи системною і комплексною, має здійснюватися у сукупності з організаціями і установами соціальної сфери, незалежно від їхньої приналежності до системи соціального захисту охорони здоров’я, освіти, зайнятості, культури і спорту тощо [1, с. 48].

Забезпечення міжвідомчої координації сприяє створенню оптимального соціального середовища, у якому розгортається життєдіяльність дитини. Різні види соціального середовища функціонують окремо і у взаємодії: житлове, містобудівне, соціально-психологічне, освітнє, виробниче, фізкультурно-спортивне (оздоровче).

Житлове середовище – це мікросередовище, яке містить житло, середовище проживання, що передбачає необхідну комфортність, пересування, самообслуговування, дозвілля, відпочинок тощо. Житлова комфортність для дітей даної категорії має особливе значення, оскільки передбачає створення середовища для життєдіяльності з облаштуванням певних пристосувань та усунення перешкод для пересування дитини з функціональним обмеженням.

Перед суспільством постало надзвичайно важливе завдання: виявити й усунути бар’єри, які перешкоджають повноцінному життю дітей із функціональними обмеженнями, адже кожна дитина має право на можливість самостійно діставатися найбільш важливих об’єктів побуту, культури, охорони здоров’я, соціального обслуговування.

Вирішення цієї проблеми вимагає раціонального планування мікрорайону, де мають бути зони без транспорту для зручного пересування інвалідів, перебудовані в’їзди до будинків, обладнані пристосування для попередження небезпеки, дублювання візуальної і звукової інформації, умови для «посадки» і «висадки» у громадському транспорті та ін.

Надзвичайно важливою умовою соціальної інтеграції є впровадження у свідомість суспільства ідеї рівних прав і можливостей для дітей з обмеженою дієздатністю. Навіть за умови повного прийняття вищими органами влади законодавчої бази щодо реалізації прав і можливостей даної категорії населення, соціальна інтеграція не буде здійснена, доки суспільство не усвідомить актуальність цієї ідеї і гостру потребу інвалідів у цьому [2, с. 47].

У першу чергу це стосується взаємодії дітей-інвалідів і здорових дітей та дорослих, адже часто психологічні не підготовлені організаційні заходи з інтеграції є неефективними. Ідею соціальної інтеграції інвалідів на словах підтримує більшість людей, хоча простежується неоднозначне ставлення до них здорових людей. Зокрема, здорові вважають інвалідів нещасними, ворожими, підозрілими, агресивними, похмурими, неконтактними. Тобто простежується амбівалентне ставлення, коли із співчуттям перемішуються неприйняття й відраза, хоча більшість опитаних людей з обмеженою дієздатністю (65, 3%) бажають жити і спілкуватися із здоровими людьми. До речі, діти-інваліди в сільській місцевості більше відчувають свою відмежованість від здорових дітей. Слід зауважити, що майже 78, 8% дітей хворих на ДЦП, бажають навчатися і проводити вільний час серед здорових ровесників [3, с. 4].

Аналіз соціально-психологічних особливостей адаптації дітей із функціональними обмеженнями до наявної ситуації дозволяє говорити про чотири типи адаптації: активно-позитивної, пасивно-негативної, пасивно- позитивної, активно-негативної. Відповідно до визначеного типу моделюється робота як з конкретною дитиною, так і з конкретною сім’єю.

Законами України «Про освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідам з дитинства гарантовано створення необхідних умов, які дозволяють вести повноцінний спосіб життя згідно з особистісними здібностями і можливостями [4, с. 34].

Керуючись зазначеними Законами, Постановою Кабінету Міністрів України від 27. 01. 92 р. № 31 «Про Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності», Міністерство освіти за погодженням з іншими міністерствами і відомствами відкрило і забезпечило функціонування спеціальних груп для осіб із вадами слуху, зору у вищих навчальних закладах у межах планів прийому.

Інваліди мають переважне право вступу до вищих навчальних закладів (ст. 22 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») [4, ст. 35].

У правилах прийому до вищого навчального закладу незалежно від конкурсної ситуації при вступі на певну спеціальність можуть визначатися особливі умови вступних випробувань – співбесіди тощо.

Сьогодні в Україні функціонує декілька навчальних закладів, у яких передбачений набір груп осіб з обмеженими функціональними можливостями, в яких діти оволодівають