XX з'їзд КПРС

В УРСР були прийняті: Цивільний кодекс УРСР та Цивільний процесуальний кодекс УРСР (обидва – 18 липня 1963) ; Кодекс УРСР про шлюб та сім’ю (20 червня 1969) ; Земельний кодекс УРСР (8 липня 1970) ; Виправно-трудовий кодекс УРСР (23 грудня 1970) ; Закон УРСР про охорону здоров’я (15 липня 1971), Кодекс законів про працю УРСР (10 грудня 1971) ; Водний кодекс УРСР (9 червня 1972) ; Закон УРСР про народну освіту (28 липня 1974) ; Кодекс УРСР про надра (25 червня 1976) ; Лісний кодекс УРСР (13 грудня 1979).

Певні сфери життєдіяльності в СРСР регулювалися виключно союзним законодавством. Так, існувало 3 загальносоюзних кодекси: Повітряний кодекс СРСР (26 грудня 1961), Митний кодекс СРСР (5 травня 1964), Кодекс торговго мореплавства СРСР (17 вересня 1968), а також низка кодифікованих актів в іншій формі, наприклад Закон СРСР про загально військовий обов’язок (17 вересня 1968), Статут внутрішнього водного транспорту СРСР (затверджений 15 жовтня 1955 РМ СРСР), Статут залізниць СРСР (затверджений 5 квітня 1964 РМ СРСР) тощо.

Важливою віхою в загальних кодифікаційних роботах були: кодифікація конституційного права, прийняття Конституції СРСР 1977 та Конституції УРСР 1978. Надалі пріоритетом законопроектних робіт стало приведення союзного і республіканського законодавства у відповідність з чинними конституціями, розроблення нормативних актів, про які безпосередньо йшлося в конституціях, у т. ч. нового Закону про судоустрій УРСР (був ухвалений 5 червня 1981). Водночас постало питання про логічне завершення кодифікації у своєрідних «кодексах кодексів».

Першим кроком до цього стало видання 1975-83 для службового користування «Систематичного зібрання діючого законодавства Української РСР» у 28 т. (аналогічне видання з певним випередженням здійснювалося і на союзному рівні). Підготовка цього зведення тривала ще з 1972. У вересні 1976 офіційно розпочалася робота над Зводом законів СРСР, а в серпні 1978 – над Зводом законів УРСР. У процесі роботи над цими зводами були опрацьовані нові методи систематизації законодавства, що поєднували ухвалення нових актів з консолідацією та інкорпорацією чинного законодавства.

Продовжувалася і галузева кодифікація, було прийнято Основи житлового законодавства СРСР (24 черв. 1981) та Житловий кодекс УРСР (30 червня 1983), а також кодифіковано важливу частину адміністративного законодавства шляхом прийняття Основ законодавства СРСР про адміністративні правопорушення (23 жовтня 1980) та Кодексу УРСР про адміністративні правопорушення (7 грудня 1984). 11 томів Зводу законів СРСР побачили світ протягом 1980-86, а 9 томів Зводу законів УРСР – 1982-88. Усього в ході другої кодифікації укр. рад. законодавства в УРСР – вона тривала від 1956 до 1988 – окрім багатотомних зведених видань і Конституції, було прийнято, відповідно до 16 загальносоюзних «Основ... «, 13 кодексів та 3 закони, що були наслідком неповної, «горішньої» кодифікації. У подальшому всі ці акти зазнали численних змін.

Так, на жовтень 1984 у Кримінальний кодекс було внесено понад 340 змін, у Кримінально-процесуальний – понад 270, у Цивільний – понад 70, у Цивільний процесуальний – понад 120. Видозмінені кодекси тривалий час продовжували діяти і в незалежній Україні, а деякі з них і досі зберігають свою чинність (див. Кодифікаційні роботи в незалежній Україні).

У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави. Директиви партійних з’їздів, рішення пленумів ЦК КПРС набували в державі нормативного значення. Правова регуляція важливих сфер життя здійснювалася спільними актами партійних і радянських органів, які мали юридичну силу.

Проголошений XX з’їздом КПРС курс на демократизацію й розширення повноважень союзних республік передбачав усунення деформації в правовій системі. Посиленню демократичних тенденцій у розвитку права мав сприяти союзний Закон від 11 лютого 1957 р. “Про віднесення до відання республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів”. Проте робота над другою кодифікацією права в Україні розпочалася раніше, після прийняття 14 травня 1956 р. Президією Верховної Ради Української РСР Постанови “Про перегляд кодексів законів Української РСР”.

Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945-1946 pp. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв’язку в західних областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укладення договорів господарськими організаціями. Передбачалася певна цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 p., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з бо­ку партійних та радянських органів, ЦК КП (б) У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних