Як жили і воювали козаки

 

3 учень:

За розпорядженнями курінного отамана частина козаків готувалася до виконання службових обов'язків у фортеці, а також за її межами. Надвечір дзвонили дзвони січової церкви, закликаючи козаків на молитви. У церкві всіх зачаровував хор січової школи, який складався з хлопчиків-підлітків. Після молитви козаки йшли вечеряти в курені. На вечерю подавали гречані галушки з часником або щербу. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, бубнах, а хто співав пісень. Спалахували запальні козацькі танці. Через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалася у сон.

 

Пісня «Калина».

 

Третя розповідь: Як воювали козаки.

 

1 учень:

Але не подумайте, що, жили козаки, як у раю. Із-за кожного дерева, куща на них чекала небезпека.

Починаючи з XVI століття, не минало й року, щоб татари не здійснювали набігів на Україну. Роки 1515 по 1671 позначені страшними набігами кочівників. Татари забирали в неволю десятки тисяч християн. На торговищі люди дивувалися: «Хіба там ще є люди?» Страшною була доля невільників: жінок і дітей віддавали багатіям для роботи та на втіху, а чоловіків заковували в кайдани на галерах, і вони змушені були проводити все своє життя на лавці біля весла. Ось і стали козаки своєрідними прикордонниками, які попереджували людей про небезпеку і першими вступали в бій з людоловами.

 

2 учень:

Понад 400 років народ прославляє в пісні відважного лицаря Байду. А історики довели, що його прототипом була реальна людина – Дмитро Іванович Вишневецький, князь, гетьман, засновник Запорозької Січі, один з перших організаторів українського козацтва.

 

3 учень:

Вагомою причиною виникнення козацтва була нещадна експлуатація селян панами. Від цих кровопивців утікали на вільні землі, ставали козаками. Один із католицьких священників зазначив: «Мені доводилося бачити, як козаки кулею гасили свічку, відсікаючи нагар». Філософія козаків була така: смерті не треба боятися, бо від неї однак не вбережешся.

Розповіді про походи козаків по Чорному морю, про розвідників, про битви можна взяти з книжки Ю. А. Мищика, С. М. Плохія та І. С. Стороженка «Як козаки воювали?» (Промінь, 1990 р.)

 

Вчитель:

 

Як же ставали козаками? На перший погляд процедура прийому була проста.

 

Сценка «Як приймали у козаки»

Кошовий: Гей, побратими, а хто це до нас на Січ забрів?

Козак-писар: Та це, батьку, чолов'яга у козаки проситься!

Кошовий: Нумо, підійди ближче, чоловіче! Звідкіля ти такий?

Парубок: 3 Тверської я, батьку.

Кошовий: У Бога віриш?

Парубок: Вірю.

Кошовий: Горілку п'єш?

Парубок: П'ю.

Кошовий: Виходить, то ти вільний парубок?

Парубок: Та вільний, хоч мав пута у подобі жінки.

Кошовий: То ти покинув жінку? Еге-еге, недобре це діло, чоловіче.

Парубок: Кинув, батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє варити.

Кошовий: О, то ти справжній козак! Запиши його, пане писарю.

Писар: Як кличуть тебе, хлопче?

Кошовий: Та не питай, а так і пиши: козак Борщ!

 

Вчитель:

А ось у курені новачків обов'язково піддавали випробуванням. Наприклад, давали завдання зварити куліш і ставили вимогу, щоб каша була гаряча, як повернуться козаки. А самі ховалися і спостерігали, як буде діяти новобранець. Трапилося так, що хтось з новобранців, приготувавши страву, починав нервувати, панікувати. Коли козаки бачили, що новачок впадав у розпач, то такого не приймали, а відпускали додому. А інші не занепадали духом, а гукнувши кілька разів, махали рукою і казали: «Ну не хочете їсти, то я сам наїмся». Такого відразу приймали до куреня. Це, звичайно, переказ-жарт, проте хто відає...

 

Четверта розповідь: Дисципліна та суд запорожців.

 

1 учень:

Військова дисципліна на Січі була заснована на принципах людської гідності. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за порушення дисципліни. Дуже важливим було побратимство.

Сумлінне, чесне ставлення до сврїх обов'язків та приязне до товаришів грунтувалося на патріотичному почутті кожного козака. Адже серед козаків, хоч і дуже рідко, траплялися ганебні вчинки. Взагалі, документи свідчать, що козацький суд не був жорстоким. Часто винуватців брали на поруки або зменшували покарання, враховуючи сімейні обставини.

2 учень:

Але суворо каралися такі злочини, як бійки з убивством, крадіжки, неповернення боргу, втеча з поля бою, зрада.

Залежно від тяжкості таких злочинів застосовувалися відповідні покарання.

Найпоширеніший засіб покарання - нетовста дубова палиця (кий). Злочинця приковували до ганебного стовпа, що був у фортеці. Це було великою ганьбою в товаристві козаків, де честь була дорожчою за життя. Біля стовпа клали в'язанку київ, ставили їжу і напої та годували злочинця. Кожен козак, проходячи біля стовпа, повинен був взяти у в'язанці кий і вдарити злочинця, приказуючи: «От тобі, вражий сину, щоб ти не крав і не роздавав, ми за тебе цілим куренем платили!»

Нерідко винуватого забивали до смерті. Від шибениці чи київ козака могла врятувати дівчина, коли накривала його хусткою і оголошувала своїм чоловіком.

П'ята розповідь: Козацька берегиня.

 

Вчитель:

Ви вже знаєте, що до фортеці Запорозької Січі.під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали небажаним одружуватися. В основі цих звичаїв була, по-перше, необхідність мати регулярне військо з високою бойовою готовністю, що досягалося за рахунок відречення запорожців від сімей, жінок взагалі і повної віддачі військовій службі. По-друге, у козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчас кружляла смерть. Мати дружину та дітей за таких обставин - означало свідомо прирікати їх на сирітство. На одному із козацьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним - напис: «Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче».

 

Пісня («Розпрягайте, хлопці, коні!»

 

1 учениця:

Але, на жаль, дуже помилялися козаки, бо в кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вени й плакали, виряджаючи козаків у Січ, у похід, чекали роками їх повернення, але не дочекавшись, знову чекали... Вели без чоловіків господарство, ростили і виховували синів і знову проводжали їх у світ за батьками. Про це складено багато народних пісень. Серед найпопулярніших - «Гомін, гомін по діброві», «їхав козак за Дунай», «За світ встали козаченьки» та багато інших. Тарас Григорович Шевченко у баладі «Тополя» в образі дівчини, що перетворилася в тополю, не дочекавшись свого коханого, показав долю тогочасної української жінки.

 

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля диво наробила -

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка, тонка та висока -

До самої хмари.

 

2 учениця:

Пошана до матері, до бабусі, до сестри у хлопця - майбутнього козака - поступово переростала у пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Отже, звичай заборони появи жінки на Січі був викликаний не зневагою до жінки, а високою шаною до неї та відповідальністю козака за свої вчинки перед дівчиною, дружиною, Матір'ю. Сильні духом люди ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневагу. Там, де лицарство, - там мужність і ніжність ідуть поруч. Особливо ганебним злочином вважалася зрада кохання, зрада дружині або другові. Народ вважав, що людина непорядна в особистому житті не може прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину.

Пісня «їхав козак за Дунай».

 

Учитель підводить підсумок:

У літописах, хроніках, державних документах, закарбувалася одна з найгероїчніших сторінок світової історії - Запорозька Січ, козацьке військо, демократична держава. Якщо ж вилучити з літопису України трьохсотрічний період козацького війська, забути наших гетьманів, то історія України буде неповноцінною. Відомо, що Запорозька Січ до останніх днів свого існування (до 1775 року) залишалася островом волі українців серед феодально-кріпосницького океану самодержавної Росії.

Душа, дух... Власне, він і є народом, нацією... Ми любимо свою Вітчизну за все: і за цей наш вітряний степ, і за ясні зорі, і за чумацький шлях, яким наші предки мандрували до Криму, і за материнську пісню. Але найбільш за те, що відклалося в душі народу й передається з покоління в покоління. Таким духовним надбанням є пам'ять про волелюбних відважних лицарів наших степів - запорозьких козаків.

 

 

Змагання між командами - «Козацькими куренями»

 

1. Вікторина.

1.Коли виникло козацтво?

2.Що означає слово «козак»?

3.Де розміщувалася Запорозька Січ?

4.Чому вона так називалася?

5.Назвіть види зброї запорозьких козаків.

6.Чим займалися лицарі у вільний час?

7.Назвіть гетьманів козацького війська.

8.Які страви готували на Січі?

9.Чи були на Запорозькій Січі школи і які?

10. Як називався козацький човен?

11. Як у дерев'яному відрі юшку зварити?

12. Чому кажуть: «Краще смерть, ніж така жінка»?

 

2. «Що означає козацьке слово?» (Команди почергово витягують картки з написаними на них словами і дають на них відповіді).

1. Булава (дерев 'яна палиця з кулею у горі, яка може бути оздоблена коштовним металом та камінням; ознака влади).

2. Писар (перший помічник кошового, перекладач).

3. Жупан (верхній одяг козаків).

4. Китайка (різновид тканини).

5. Оселедець (пасмо волосся на голові у козака).

6. Курінь (приміщення, де жили козаки).

 

3. Конкурс силачів. (Хто міцніше стисне шаблю?)

Два козаки стискують силомір.

 

4. Конкурс для болільників «Подолання перешкод».

Із зав'язаними очима пройти через перешкоди, не зачепивши їх. Помічники тримають стрічки, одну нижче, іншу- далі.й вище. Болільники з обох команд виконують вправу паралельно. Коли їм зав'язують очі, то стрічки зовсім прибирають. Болільники-учасники «долають» перешкоди під сміх і аплодисменти глядачів.

 

5. Конкурс «Мистецтво знавців».

Подивитися на картину Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (одна хвилина) і запам'ятати якнайбільше предметів, зображених на ній. За командою ведучого записати ці предмети на аркуші.

 

Підсумки змагань.

 

Переможці отримують «Козацьку грамоту». Вручаються, виготовлені в шкільній майстерні, «медалі» з написанням: «Кращому курінному», «Найсильнішому козакові», «Найкращому мистецтвознавцеві».