Юридична відповідальність

3) є реакцією на винне антисуспільне діяння. Думки, почуття, бажання вчинити правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;

4) має процесуальну форму втілення. Юридична відповідальність реалізується компетентним органом держави в строгій відповідності до встановленої законом процедури.

Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною. Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається. В науковій думці і законодавстві такі підстави поділяють переважно на фактичні та юридичні:

1) фактичною підставою є склад правопорушення, тобто сукупність його елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін (складний юридичний факт) ;

2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт – рішення конкретного органу (наприклад, вирок суду).

Підстави, що виключають юридичну відповідальність, – це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно існуючий, реальний вчинок.

До таких підстав належать:

а) неосудність – обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визна-

чено критерії неосудності: медичний (біологічний) – психічний роз-

лад, хвороба та юридичний – нездатність усвідомлювати власні дії

або керувати ними. Для визнання наявним юридичного критерію нео-

судності достатньо однієї з двох ознак неосудності;

б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стан- дартами в галузі прав людини має право на необхідну оборону. Остан-

ня має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охо-

роняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспіль-

ства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди

особі, що вчинила замах, незалежно від того, чи мала ця особа можли-

вість звернутися до правоохоронних органів;

в) крайня необхідність – вид протиправної поведінки, який є при- пустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам дер-

жави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку

неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою на відміну від тієї, що була відвернута, наприклад, коли умисно руйнується, знищується електроприлад задля того, аби врятувати людину, яка опинилася в небезпечному стані, під електричним струмом. Заподіяна шкода – знищено майно, але таке знищення було необхідним саме для того, або відвернути шкоду більш значущому благу – життю людини.

г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпечності – обставина, яка встановлюється за фактом:

ураховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;

ґ) казус (випадок) – об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогалина в законі), тому відсутні власне юридичні підстави притягнення

особи до такої відповідальності;

д) фізичний або психічний примус – виключає відповідальність у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна

сторона (вина) особи [1, с. 377-340].

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що підставою юридичної відповідальності у вузькому змісті є склад правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять акт правопорушення (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона), що виступають у нерозривній єдності, як єдине ціле.

 

 

Генеральна мета юридичної відповідальності – формування правомірної поведінки суб'єктів права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших членів суспільства.

Незалежно від галузевої належності юридична відповідальність має на меті:

1) захист прав людини і підтримання правопорядку;

2) виховання суб'єкта у дусі поваги до права;

3) відновлення соціальної справедливості;

4) попередження вчинення нових правопорушень.

Мета юридичної відповідальності є результатом здійснення функцій юридичної відповідальності.

Функції юридичної відповідальності:

1) охоронна – полягає в захисті правопорядку. Юридична відповідальність є мірою захисту особи, суспільства, держави від неправомірних соціально шкідливих діянь. Правопорушник зобов'язаний зазнати певних обмежень своїх прав як кару, покарання. У цьому виявляється справедливість юридичної відповідальності;

2) правовідновна (компенсаційна) – полягає у відновленні порушеного права. Ця мета особливо характерна для цивільно-правової відповідальності. Вона полягає в необхідності відшкодувати завдану матеріальну і моральну шкоду;

3) профілактична (превентивна) – полягає в попередженні вчинення нових правопорушень (превенція). Юридична відповідальність покликана, з одного боку, обмежити можливості правопорушника вчинити нове правопорушення, з іншого – утримати від правопорушень інших осіб;

4) виховна – юридична відповідальність виховує повагу до права. Застосування заходів юридичної відповідальності повинне сприяти виправленню і перевихованню правопорушника. В його свідомості та поведінці мають сформуватися і закріпитися поважне