Юзеф-Ігнацій Крашевський

(28 липня 1812, Варшава - 19 березня 1887, Женева), польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, польський та український громадський і політичний діяч, найплодовитіший автор в історії польської літератури (його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцис-тичних і літературно-критичних статей).

Писав під псевдонімами Клеофас Факунд Пастернак (Kleofas Fakund Pasternak), Богдан Болеславіта (Bogdan Bolesławita), Др. Омега (Dr Omega), Kaniowa та інші.

Народився в родині Яна (1788–1864) та Зофії (1791–1859, дівоче прізвище Мальська) Крашевських гербу Яструбець. Родина мешкала на Гродненщині, поблизу Пружан у своєму маєтку Довге (пол. Dołhe). Мати шукала у Варшаві безпечного притулку, перед французько-російською війною. Обоє батьків з'являлися потім у пізнішій його творчості прототипами літературних героїв. Батько послужив прототипом для глави родини в «Powieści bez tytułu» (1855). Матір син спортретував, зокрема, у «Pamiętnikach nieznajomego» (1846).

Був найстаршим з п'яти дітей родини; наймолодший брат Каєтан (Kajetan) (1827 - 1926) був літератором, автором оповідань і повістей. Ще один з братів - Люциан - польський і білоруський художник і фотограф, один з фундаторів польської художньої фотографії.

У вересні 1829 року почав навчання на медицинському відділенні Віленського університету, незабаром перейшов на літературу. За псевдонімом Клеофаса Факунда Пастернака видавав перші друковані твори в петербурзькому «Баламуте» (1830) та віленському «Noworoczniku Litewskim» (1831). Брав активну участь у студентському житті, та антиурядових гуртках. 3 грудня 1830 разом з групою молоді був заарештований. Перебування у в'язниці (потім у тюремній лікарні) тривало до березня 1832; Крашевського було вислано до Вільна під нагляд поліції. 

У 1838 разом з дружиною поселився на Волині. Початково був господарем села Омельне (Луцького повіту), потім в 1840 купив село Городок біля Луцька. Там, окрім щоденних господарських занять, мусив провадити судовий процес про задавнений борг, який висів на цьому селі. Здійснив декілька поїздок до Києва та Одеси, які пізніше вилилися в «Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku» (1845-1846). У 1848 Крашевський продав Городок. У 1853 році, через господарські невдачі, а також через необхідність навчання чотирьох дітей (Констанція (нар. 1839), Ян (нар. 1841), Францішек (нар. 1843), Августа (нар. 1849), переїхав до Житомира.

У Житомирі, який на той час був столицею губернії і центром польського життя на Волині, Крашевського обрали попечителем губернської гімназії. Перебуваючи на цій посаді він сприяв поліпшенню харчування дітей, надавав матеріальну допомогу окремим гімназистам. На утриманні родини письменника в той період перебували декілька гімназистів. 

У 1856 році Крашевський став директором Житомирського театру. Будучи поляком, Крашевський дбав про те, щоб на сцені житомирського театру здійснювалися постановки драм польською мовою, бо дуже добре розумів, що польське мистецтво цілком зійде зі сцени без фінансової підтримки польського дворянства. Крашевський займався в театрі майже всім, окрім артистичного керівництва, ще й усіма справами організаційного характеру: письменник дбав про гардероб для акторів, розв'язував матеріальні питання. Його мрією було вивести житомирський театр на західний рівень.

Незважаючи на приналежність до шляхетського стану, Крашевський розумів суспільні проблеми і виступав проти існуючого на той час кріпосного права та панщини. Представив, зокрема, на губернському шляхетському з'їзді на початку 1858 року меморандум, що підтримував надання селянам землі. Після піврічної подорожі Європою у 1858 році, набрав симпатії до ідей демократичних і господарчих західної Європи.

Не забував про видавничу дільність, редагував віленський «Atheneum» (1841–1851), з 1837 співпрацював з «Еженедельником Петербургским», від року 1851 - з «Gazeta Warszawska». В цей період часу декілька разів відвідував Одесу та Варшаву.

У 1858 році Юзеф Ігнацій Крашевський, остаточно розсварившись з місцевим дворянством, виїхав до Варшави. У 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира.

У Варшаві Крашевський став редактором «Gazety Codziennej» Леопольда Кроненберга (1859). Здійснив декілька подорожей, до Бельгії та Франції, Італії, Росії. Долучився до діяльності політичної еміграції і аналізував можливість вибуху повстання (опублікував у Парижі брошюру «Sprawa polska», 1861). Згідно з набутими в молодості поглядами, не був прихильником повстання, намагаючись публікаціями у «Gazecie Polskiej» тамувати радикальні настрої в суспільстві. Однак, як затятий критик політики уряду, а також вважаючись «людиною Кроненберга» (лідера Білих - ліберального табору повстанців), мусив у кінці січня 1863 року емігрувати до Дрездена.

Як досвідчений журналіст взявся у 1865 році редагувати створений у Львові журнал «Hasło». Та на цьому терені спіткало його розчарування - не отримав дозволу на проживання у Львові, отож мусив працювати здалеку, не міг також висловлювати своїх поглядів. Для власників журналу, «Hasło» було виразником поглядів скоріше консервативних, а ім'я популярного письменника Крашевського лише магнітом, який мав притягати читачів. Остаточно, нічого з тих планів не вийшло, «Hasło» закрилося за півроку.

Не зважаючи на невдачу у Львові, письменник планував оселитися у Галичині. У 1866 році замешкав у Кракові, затим переїхав до Австрії. Після невдалої спроби посісти кафедру літератури в Університеті Ягелонському, та фіаско планів купівлі краківської газети «Czas», Крашевський заснував власну друкарню у Дрездені (1868). Та вже у 1871 році змушений був продати її, з великими фінансовими втратами. З 1873 року присвятив себе виключно літературній справі.

У 1883 році Крашевського було арештовано в Берліні, за звинуваченням у державній зраді на користь Франції. Після процесу у Лейпцигу, його було засуджено на 3,5 роки в'язниці у Магдебургу. У зв'язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. Деякий час Крашевський лікувався у Швейцарії, затим у Сан-Ремо. 19 березня 1887 року Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.

Крашевський по право вважається одним з найплодовитіших письменників. Бібліографія письменника становить 232 романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, близько 30 тисяч листів.

Великою заслугою Крашевського є те, що за словами Івана Франка «Крашевський вводить новий напрямок у польській белетристиці; він уводить в неї вперше справжні, живі простонародні типи».

У 1876-1887 роках написав 29 романів у 76 томах що утворювали цикл «Dzieje Polski», у якій в художній формі описав історію Польщі та Великого князівства Литовського, починаючи знайдавніших часів.

Написав цикл творів про історію Великого князівства Литовського. Віршована трилогія про минуле Литви часів Міндовга і Вітовта «Анафеляс» (1840-1846) діячами литовського національного відродження останньої половини XIX століття сприймалася як національний епос. (Рецензував цю трилогію відомий польсько-білоруський поет і фольклорист Чечот Ян). Перебуваючи на Волині Крашевський написав працю «Литва. Давня історія, традиції, мова, віра, звичаї, пісні», в якій розробив концепцію народного мистецтва.

З творів драматичних найвідомішими є комедії «Miód kasztelański» (1860) та, особливо, «Panie Kochanku» (1867).

У 2003 році повість Крашевського «Стара легенда» була екранізована польським режирером Єжи Гофманом.