Забезпечення єдності судової практики вищими судовими інстанціями: європейський досвід

 

М. О. Деменчук

Згідно із Законом України «Про судоустрій та статус суддів» Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, на який покладено обов’язок забезпечення єдності судової практики. У зв’язку з європейським вектором реформування судової системи України важливим є вивчення досвіду побудови судових систем країн Європи та місця й ролі, що відводяться судовій інстанції, яка забезпечує уніфікацію судової практики. Згідно із загальним правилом цей обов’язок покладається на вищий, або верховний, суд країни, який відповідає за однакове застосування матеріального та процесуального права, перегляд судових рішень судів нижчої інстанції (як правило, шляхом касаційного провадження). В окремих державах вищі (верховні) суди виконують функцію конституційного контролю – перевірки конституційності законів (Великобританії), а конституційні суди мають казуальну юрисдикцію та здійснюють перевірку міжнародних договорів, контроль за виборами тощо (Австрія).

Проблемою забезпечення єдності судової практики займалися такі вчені: І. Бічковічс, Г. Кірхер, М. Козюбра, О. Костюченко, Д. Кухнюк, І. Марочкін, П. Маффей, І. Назаров, П. Пилипчук, М. Погорецький, В. Сіренко та інші.

Для всебічного розгляду питання звернемося до досвіду європейських країн.

Велика Британія. Судоустрій цієї держави складається із судових систем Англії й Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії, які об’єднані Верховним судом Сполученого Королівства – найвищою судовою інстанцією щодо всіх трьох судових систем. Цей суд має такі повноваження:

• розглядає питання права, що мають велике суспільне значення;
• виступає як вища апеляційна інстанція щодо рішень судів Англії, Уельсу й Північної Ірландії в цивільних і кримінальних справах;
• здійснює юрисдикцію судового комітету Таємної ради Великої Британії в справах, які передаються на його розгляд відповідно до спеціальних законів Шотландії, Північної Ірландії та закону уряду Уельсу від 2006 р. (ці закони встановлюють, що законопроекти Шотландії, Північної Ірландії й Уельсу перед їх затвердженням відповідними парламентами можуть бути направлені на розгляд Судового комітету Таємної ради Великої Британії для того, щоб вирішити, чи не виходять парламенти Шотландії, Північної Ірландії й Уельсу за межі своєї компетенції).

Рішення Верховного суду Сполученого Королівства можуть виходити за межі розглянутих спорів і стосуватися не лише сторін у справі, а мати значення для всього суспільства. Юрисдикція цього суду поширюється на всю територію країни, проте на його розгляд можуть потрапити не всі справи, а лише ті, які мають важливе значення (як виняток). Перегляд судових рішень проводиться тільки з питань права. Рішення Верховного суду Сполученого Королівства утворюють судову практику, обов’язкову для застосування всіма судами нижчої інстанції, а отже, і всіма суб’єктами права, оскільки мають силу закону [10, с. 76].

Франція. Судова система цієї країни складається із загальних та адміністративних судів, які є незалежними один від одного. Під час розподілу судів за горизонталлю вони утворюють три рівні: суди першої інстанції, апеляційні суди та Касаційний суд Франції з Державною радою. У країні також існує значна кількість спеціалізованих судів, проте в більшості випадків вони не утворюють самостійну трирівневу систему. Вони розглядають справи по суті, а їх апеляційний і касаційний перегляд здійснюється в звичайних апеляційних судах й у Касаційному суді Франції. Касаційний суд Франції є вищою судовою інстанцією загальної юрисдикції. До повноважень цього суду відносять розгляд скарг на постанови апеляційних судів, які переглядають вироки й рішення, винесені судами першої інстанції з питань факту та права, а також на остаточні рішення судів першого рівня в цивільних, адміністративно-торговельних, соціальних конфліктах і кримінальних справах. Проте його роль не зводиться лише до перегляду всіх рішень судів нижчої інстанції, головним його завданням є забезпечення уніфікації судової практики з метою однакового тлумачення правових норм на всій території держави. Касаційний перегляд стосується лише питань права й покликаний тлумачити правила закону, незалежно від того, чи йде мова про правила, що стосуються суті справи або його процесуальних форм. У забезпеченні єдності судової практики важливу роль відіграють висновки Касаційного суду Франції, які надають можливість швидко ознайомитися з позицією суду щодо тлумачення текстів нових законів і спробувати передбачити позицію суду щодо певної правової норми, застосування якої на практиці може викликати труднощі. Треба зазначити, що Касаційний суд Франції заборонив судам нижчої інстанції обґрунтовувати своє рішення, посилаючись лише на попередню практику. Суди нижчої інстанції не мають обов’язку наслідувати практику вищих судів, проте якщо суддя після детального вивчення попередньої практики переконається, що обґрунтування, викладене в попередньому рішенні, є переконливим, то він може застосувати його у відповідній справі [10, с. 77].

У Латвійській Республіці існує трирівнева судова система, на чолі якої стоїть Верховний суд Латвійської Республіки, основна функція якого – ухвалення рішень в апеляційній і касаційній інстанції. Рішення Верховного суду Латвійської Республіки складають теоретичну базу, на підставі якої розвивається латвійська судова практика та юридична думка. Особливу роль відіграє публікація судової практики, адже завдяки доступності рішень для населення забезпечується прозорість, прогно- зованість роботи суду, єдиний підхід до інтерпретації й застосування законів. Отже, цей суд видає збірники судової практики, для формування яких суд запрошує фахівців із необхідної галузі права. Узагальненню підлягає не лише судова практика Верховного суду Латвійської Республіки, а й судів першої й апеляційної інстанцій із розгляду справ певних категорій і застосування