Загальна теорія держави і права

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;

 

>>>43>>>

2) самостійність – можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3)  повнота (інакше: універсальність) – поширення державної влади на всі сфери держав-ного життя, на все населення і громадські організації країни;

4)  неподільність влади держави в межах її території – одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосере-днє здійснення владних велінь по їх каналах;

5)  незалежність у зовнішніх відносинах – можливість самостійно приймати рішення ззов-ні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах – наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.

До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7)  невідчужуваність – неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної вла-ди, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її те-риторію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом між-народного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

 

>>>44>>>

Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється засто-совувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок ви-конувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою до-говір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ – громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, – якісна характеристика демократії, демо-кратичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм сувереніте-ту і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і че-рез органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спри-чиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У де-мократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада на-роду. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.

 

>>>45>>>

Суверенітет нації[5] означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Ос-новні права нації – гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

–  право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати ха-рактер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на полі-тичне самовизначення (державна самоорганізація – аж до створення самостійної держави);

- право на вільний розвиток національних потреб – економічних і соціальних;

-  право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

–  право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;

– право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

-  право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визнача-ти характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на пбвагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народно-стей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.