Загальна теорія держави і права

Північноєвропейське право впливає на правові системи країн Балтії. Процесу втягнення цих кра'їн в орбіту впливу скандинавського права сприяють інтеграційні процеси у сфері політики та економіки, поява спільних міждержавних структур. Так, з орієнтацією на ска-ндинавське право в Литві в 1990 р. прийнятий закон про малі підприємства, у 1992 р. – постанова уряду про збільшення статутного капіталу державних акціонерних підприємств за рахунок власних ресурсів, у 1994 р. – закони про акціонерні товариства, про державні підприємства і підприємства самоврядування та ін.

Частина II ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

§ 1. Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем

Схожість правових систем держав Латинської Америки обумовлена спільністю історич-них шляхів їх виникнення і подальшого розвитку під впливом континентального права, єдністю в

 

>>>584>>>

структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права – нормативно-правового акта і принципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям американського конституційного права. Все це дозволяє виділити латино-американське право як окрему групу змішаного типу правової системи.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому в своєму історичному розвитку зазнали знач-ного впливу їх правових систем. На цей час правові системи латиноамериканських країн близькі до романської групи континентального права. Проте їх не можна вписати в рома-но-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн формува-лося під сильним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправною точкою конституційного розвитку країн Латинської Америки.

Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права – романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).

§ 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки

Правові системи країн Латинської Америки запозичили у рома-но-германського типу пра-вової системи таке:

1) основне джерело права – нормативно-правовий акт;

2)  поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;

3)  кодифікацію галузей права.

Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830–1975 pp.) Домініканської Республіки (1845–1884 pp.), мен-шою мірою -- Мексики (1870–1884 pp., 1928–1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 р. за-позичив низку положень ЦК Франції. У цілому він грунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло використовував також традиційні інститу-ти римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилій-ський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадо-ра (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a

 

>>>585>>>

також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 p.). Результатом оригінальної південноамери-канської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 р. Його осно-ву складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тек-сейєра де Фрейтаса про кодифіка-цію і систематизацію права -«consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 р. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.

У XX ст. старі кодекси були модернізовані, .а іноді замінені новими. Як правило, це від-бувалося після прийняття конституцій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Біль-шість старих кодексів «обросло» підзаконними актами;

4)  делегована правотворчість (акти урядової влади) як важливе джерело права;

5)  розмежування законодавчої компетенції між федерацією та її суб'єктами у федератив-них державах (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика). Законодавчою компетенцією наділені суб'єкти федерації з тих питань місцевого значення, що не віднесені до федераль-ної компетенції;

6) звичай як джерело права другорядного, допоміжного характеру. Проте не у всіх країнах його роль однакова. Наприклад, в Аргентині порівняно з Уругваєм звичаю приділено бі-льше уваги;

7)  судовий прецедент, який або слабко визнається, або зовсім не визнається юридичним джерелом права.

Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) за-позичено таке:

1)  як конституційний зразок – Конституція США 1787 р. і закріплена в ній республікан-сько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції знайшли втілення в житті цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвер-дилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні. Напри-клад, у Венесуелі за 168 років змінилося двадцять конституцій, у Болівії за 152 роки - два-дцять одна;

2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;

3)  конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;

 

>>>586>>>

4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верхо-вного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національ-них особливостей.

Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватно-го права (цивільного та ін.) – романську.

Проте було б невірним вважати правові системи цієї групи країн цілком позбавленими