Загальна теорія держави і права

Неоднакова питома вага чинних норм звичаєвого права пояснюється:

1)  істотними відмінностями у способі життя, мові, культурі, расовій належності народів, які населяють ці країни;

2) різним ступенем сприйняття звичаєвим місцевим правом елементів мусульманського права і права колишніх колоніальних держав.

Впровадження права метрополії в країнах Африки здійснювалося спеціальними декретами та законами колоніальної країни і застосовувалося тією мірою, якою було в них визначе-но. Місцевий законодавець міг вносити зміни до запозиченого права.

Суди мали право відкидати традиційну норму, яка, на їх думку, не підходила до місцевих умов. З'явили різні норми у межах однієї держави, не говорячи вже про їх відмінність у різних країнах Африканського континенту.

Різні шляхи орієнтації (капіталістичний і соціалістичний) після набуття незалежності аф-риканськими країнами не могли не вплинути на формування їхніх правових систем. Одні формували їх на основі визнання права приватної власності, інші її відкидали.

§ 4. Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару

Джерела сучасного права країн Африки і Мадагаскару характеризуються «правовою бага-тошаровістю», яка включає:

1) традиційно-звичаєві норми;

2)  норми і принципи, привнесені за часів колоніального панування законами та іншими актами європейських держав;

(3) норми загальнотериторіального права, створювані в результаті проведення кодифікації з урахуванням норм звичаєвого 

>>>643>>>

права, а також закріплених нормативних актів європейських держав з пріоритетним запо-зиченням норм англійського права;

4)  норми африканських міждержавних об'єднань;

5)  норми міжнародного права.

З часу набуття незалежності (50–60 роки XX ст.) у країнах Африки відбувається подальша зміна звичаєвого права під впливом сучасного законодавства і судової системи колишніх метрополій. Передумови для цього створені в період колонізації Африки:

1)  традиційні общинні (племінні) установлення про врегулювання конфліктів поступово замінилися правовими нормами західного зразку;

2)  судочинство місцевих судів, що здійснювалося на основі норм звичаєвого права, пере-йшло до розгляду справ з урахуванням європейського права;

3) введені закони, які (не скасовуючи норми звичаєвого права) надали місцевим жителям можливості регулювати свої відносини за допомогою норм іноземного (колоніального) права;

4) скасовані звичаї, визнані нелюдськими (рабство, калічення та ін.).

Серед інших чинників, що викликають кардинальну зміну або скасування норм звичаєво-го права, слід назвати зростання правосвідомості керівних осіб держав. Так, в Ефіопії за ініціативою імператора Хайле Селласіє І було розпочато відновлення права країни через кодифікацію, у результаті якої в одних сферах правового регулювання створені нові нор-ми, а в інших -сильно змінені звичаї. Як заявив міністр юстиції Мадагаскару, «мета закону – трансформувати традиції, щоб відкрити шлях до соціальної та економічної емансипації; він не може тому не ввійти в суперечність із звичаєм»[36].

У монархічних арабських державах змінився звичай успадкування старшим сином царю-ючого монарха. Наприклад, спадкоємцем у Кувейті може бути призначений будь-який син монарха, у Катарі – будь-який із його родичів. У деяких держав кандидатура спадкоємця, запропонована монархом, підлягає затвердженню національними зборами.

Для більшості африканських держав загальними тенденціями стали такі.

>>>644>>>

1.  Проведення уніфікації звичаєвого права, відмова від безглуздого роздрібнення права (на Мадагаскарі в 1957 р., у Танганьїку в 1961 р. та в інших країнах).

2.  Включення діючих звичаїв до галузевих кодексів та інших нормативних актів (з нерід-ким ігноруванням звичаїв інших народностей, соціальних груп, що проживають на тери-торії даної країни).

3.  Проведення величезної законодавчої роботи.

4. Запозичення норм зобов'язального, торгового, адміністративного, кримінального права та інших галузей права від колишніх метрополій при створенні національних кодексів. У Ефіопії за період 1957–1965 pp. набули чинності 5 кодексів, близькі моделям кодексів На-полеона. У франкомовних країнах за ці роки створено понад 100 кодексів. Важливі закони прийняті в англомовних країнах – Гані, Нігерії, країнах Східної Африки.

5.  Формування загальнотериторіального права, створення єдиної національної правової системи в межах своєї території, що стало можливим і необхідним в умовах деколонізації країн Африки і Мадагаскару.

Незважаючи на формування загальнотериторіального права, супроводжуване витиснен-ням або обмеженням звичаєвого права, правова свідомість більшості сільського населення принципово не змінилася. Сільські жителі продовжують орієнтуватися на норми звичає-вого права.

6.  Збереження глибоких відмінностей між правовими системами країн, що пережили ко-лоніальну залежність від Франції та Бельгії, і країн, що були англійськими колоніальними володіннями. Як правило, африканські юристи одержують освіту в європейських держа-вах – колишніх метрополіях або в національних університетах, навчаючись за їх програ-мами. Після одержання вищої освіти вони втілюють правові традиції та норми континен-тального або загального права в юридичну практику своїх країн, що сприяє збереженню відмінностей між ними. Звичаєве право, незважаючи на позиції, що похитнулися, є тради-ційною об'єднуючою засадою правових систем африканських країн.

________________________________________

[1] Шаріат (араб, шаріа – «шлях прямування» або «правильний шлях до мети») – су-купність обов'язкових приписань Аллаха, переданих через пророка Мухаммеда, втілених головним чином у Корані та суні, які визначають спосіб мислення і поведінки мусульма-нина. Шаріат виступає як всеосяжна система соціального регулювання, що охоплює різні категорії норм – не лише правові, але й релігійні, моральні, побутові, дотримання яких оз-начає ведення праведного, бажаного Аллаху життя,