Заходи щодо покращення використання активів підприємства

Абсолютна ринкова частка виражається у відсотковому значені від загального обсягу ринку підприємства і дає уявлення про мінімальний обсяг реалізації, на яке підприємство може розраховувати незалежно від дій конкурентів. При цьому розмір та якість абсолютної ринкової частки має безпосередній вплив на формування маркетингового потенціалу. Дане міркування випливає із того, що підприємство, маючи під контролем певний ринковий сегмент, має змогу тестування своїх власних дій спочатку на даному сегменті, і на основі отриманих результатів, приймати рішення про їх імплементацію чи неімплементацію на інших сегментах.

 

 

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних засобів будь-якого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих засобів підприємства:

– поліпшення складу, структури і стану основних виробничих засобів підприємства;

– удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

– зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

– підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення їх використання й відвертання на позапланові цілі, капітальні вкладення та капітальний ремонт і інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел, знижує ефективність використання оборотних активів, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах має бути організований систематичний контроль за використання оборотних активів, що у них є. Цей контроль має включати: перевірку зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів; перевірку вірності витрачання власних і позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів; перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів по економному витрачанню на виробництво матеріальних цінностей та грошових коштів.

З метою забезпечення на підприємствах запланованого рівня оборот них активів необхідно не допускати понаднормативних вкладень у оборотні активи, відвертання оборотних активів у капітальні вкладення та на інші заходи. У зв’язку з цим важливим є здійснення контролю за використанням майна підприємства за цільовим призначенням.

Звичайно позитивним є те, що для здійснення своєї діяльності підприємство використовує власні кошти, але не завжди негативним є залучення кредитів. Коли підприємство здійснює діяльність виключно за рахунок власного капіталу, тоді воно функціонує в давно установлених масштабах. Підприємство не розширює свою діяльність, не закуповує нове устаткування, обладнання, не робить інвестиції в інші суб’єкти господарювання. Це означає, що підприємство працює щоб функціонувати, а не розширювати діяльність, не завойовувати нові території. Ці дії можуть у майбутньому принести значні прибутки, якщо ж раціонально, ефективно проводити фінансово-економічну політику.

Не завжди погано, коли підприємство залучає в свою діяльність позикові ресурси, зокрема, кредит. За рахунок цих коштів воно може розширити діяльність, створити, можливо, нові робочі місця і площі, покращити устаткування, асортимент продукції.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, однак втрачає свою фінансову стійкість.

Доцільно звернути увагу й на проблему залучення підприємством довготермінових кредитів та визначення ролі облігацій як інструменту залучення довготермінових кредитних ресурсів, який заповнюватиме вільну нішу цього проблемного та мінливого сегмента кредитного ринку.

Банківські кредити є одним із найпоширеніших способів залучення довготермінових позичкових ресурсів у розвинених країнах. В українській економіці простежується зовсім протилежне. Кредитні установи віддають перевагу стратегії задоволення короткотермінових потреб позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні довготермінових потреб.

Варто зазначити деякі принципи оптимізації використання майна підприємства:

1. Залучення кредитних ресурсів за допомогою такого інструменту, як облігації має стати не панацеєю чи єдиним способом їхнього залучення, а лише додатковим щодо кредитування методом.

2. Одним із напрямів поліпшення стратегії залучення кредитного капіталу підприємства є розробка ними внутрішніх нормативних документів, за допомогою яких вони зможуть оцінювати перспективність та доцільність способів залучення та структуру джерел позичкових ресурсів.

3. Із розвитком вітчизняного фондового ринку, а саме такого його сегмента, як ринок облігацій, залучення підприємствами кредитних ресурсів поліпшить не лише ступінь надходжень їх до підприємств, а й дасть змогу створити конкуренцію банківському кредитуванню, що приведе до зниження процентної ставки за банківськими кредитами, поліпшення умов кредитування, створення передумов до розвитку довготермінового банківського кредитування та інших видів залучення кредитних ресурсів.

Зазвичай підприємства зацікавлені у залученні позичкового капіталу, оскільки відсотки за кредит розглядаються як витрати і не включаються в оподаткований прибуток. Окрім того, витрати на виплату відсотків, як правило, нижчі від прибутку, який підприємство отримує від використання в своєму обороті позичкових коштів, а це сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу.

 

 

1. Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит. Навчально – методичний посібник. 2-е видання, перероблене і доповнене. – К. : ЦУЛ, 2009, 345с.

2. Бланк И. А. Управление прибылью – К.., Эльга Ника-Центр, 2008, 445с.

3. Бондаренко Н. І., Войчук Г. І. Фінанси підприємств. – X. : ХНАУ, В. В. Докучаєва, 2010, с. 315

4. Воловець Я. В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. – Л. : ЛБІНБУ, 2009, с. 416.

5. Герасимчук 3. В., Вахович І. М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Луцьк: Надстир'я, 2009, 515с.

6. Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінанси підприємств. – X. : ВД ІНЖЕК 2008, 432с.

7. Коваленко Л. О., Ремньова Л. М. Фінансовий маркетинг. Навч. посібник – К., Знання, 2010, 483 с.

8. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К., Знання, 2010, 378 с.

9. Крамаренко Г. О. Фінансовий маркетинг. Підручник – К., ЦНЛ, 2010, 520с.

10. Лайко П. А., Мних М. В. Фінанси підприємств. – К. : Знання України, 2008, 428с.

11. Келлер К. Л. Стратегический брэнд-менеджмент: создание, оценка и управление марочным капиталом / К. Л. Келлер. – М. : Издательский дом «Вильямс», 2009, 704 с.

12. Малинка О. Я. Створення бренду в країнах із трансформаційною економікою / О. Я. Малинка, Г. А. Предик, А. О. Устенко // Вісник ТАНГ. – 2008. – № 2. – С. 77- 86.

13. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д., Булгакова С. О., Куліш А. П. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. Поддєрьогіна А. М. – 5-те вид., перероб. та доп. – К. : КНЕУ, 2008, 546с.

14. Слав'юк Р. А. Фінанси підприємств. – К. : Центр навчальної літератури, 2010, 460с.

15. Ящур Р. А. Фінанси підприємств. – К., 2010, 460с.