Захист прав авторів інтелектуальних продуктів

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наведені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату Масачусетс США (1789 p.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Проте сьогодні відносини у сфері прав інтелектуальної власності набувають все складнішого і складнішого забарвлення, оскільки ціна цього питання – дуже велика. Ідеї і винаходи на ринку користуються попитом ледве чи не більшим від цінних паперів, а тому існує ціла система захисту прав авторів інтелектуальної власності, яка має велике значення у всьому світі.

В Україні відносини у сфері захисту прав інтелектуальної власності регулюються рядом законодавчих актів, однак всі вони потребують перегляду і вдосконалення, оскільки допускають значну кількість двояких визначень і положень.