Закономірності суспільного прогресу

Близькі до попередніх політико-правових поглядів пропагувала Украї-нська партія соціалістів-федера-лістів. Вони поєднали в собі кадетські ідеї Української демократичної партії та соціалістичні ідеї Української радикаль-ної партії. Ці партії об'єдналися наприкінці 1905 р. в Українську радикально-демократичну партію соціалістів-федералістів. її очолювали Д. Дорошенко, С. Єфремов, Ф. Матушев-ський, А. Никовський, В. Прокопович, О. Шульгин. У програмі партії, схваленій на з'їзді у вересні 1917 p., зазначалося, що вона є національною соціалістичною партією. Суспільним ідеалом, до якого вона прагнула, була соціалістична федерація рівноправних автономних національ-них одиниць, яка мала заступити державу, збудовану на централістичних за-садах, що нехтувала національні права, пригнічувала "недержавні" народи.

Але федералізм соціалісти-федералісти уявляли ширше, ніж попередні партії; вони поділяли ідеали кирило-мефодіївців, убачали в федералізмі спо-сіб оновлення людського життя не тільки в межах тогочасних держав, праг-нули до всесвітнього федералізму.

У програмі цієї партії зазначалося, що нова федеративна держава пови-нна грунтуватися на двох підвалинах: правах людини і правах нації, що оріє-нтовані на загальнолюдські цінності. Зміна діючої форми правління мала від-бутися завдяки децентралізації влади та наданню кожній народності на своїй території автономії з правом місцевого крайового законодавства.

У демократичній федеративній республіці Україна розглядалася як окремий штат. Програмою передбачався один спосіб утворення федерації: проведення Всеросійської установчої та місцевих рад, які визначали б зага-льні принципи федерального єднання.

Право на самовизначення передбачалося надати не тільки націям, а й окремим краям (областям), що мали особливі географічні та економічні умо-ви (Сибір, Туркестан, Надволзька область та ін.) й заявляли про своє бажання виокремитися в автономну одиницю.

Цікаві думки було викладено в програмі відносно державних інститутів на федеративному рівні. Тут зроблено спробу розділити й урівноважити фун-кції законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу пропону-валося сконцентрувати у Все-державному парламенті, обираному на підставі загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуван-ням за пропорційної системи виборів. Вседержавний парламент мав ухвалю-вати основні закони кваліфікованою більшістю (2/3 голосів), а також реалізо-вувати загальнодержавні функції, серед яких — зносини з Іноземними дер-жавами, військові справи, загальнодержавні позички, управління митною та грошовою системами, нагляд за комунікаціями зв'язку і транспорту. Крім то-го, до компетенції Вседержавного парламенту мали належати окремі питання кримінального законодавства щодо злочинів проти державного та економіч-ного устрою. Цікавою була думка і про те, що на загальнодержавному рівні передбачалася Федеральна рада, яка мала контролювати законодавчу діяль-ність усіх законодавчих органів федерації: Вседержавного парламенту і кра-йових сеймів. У разі встановлення фактів порушення конституції законодав-чими актами Вседержавного парламенту або крайових сеймів (автономій) Федеральна рада могла скористатися правом вето.

У запропонованій концепції досконаліше розглядався законотворчий процес. Правом законодавчої ініціативи наділялися Вседержавний парла-мент, Кабінет міністрів і кожний автономний штат.

Верховним органом виконавчої влади на федеральному рівні мала бути Висока державна рада з п'ятьох осіб, обирана Вседержавним парламентом на п'ятирічний строк за погодженням із Федеральною радою. Головували в цій раді кожен із п'яти її членів протягом одного року. Головуючий у Високій державній раді був і президентом федеративної держави. Президент і члени цієї ради здійснювали представницькі функції. Продовжував виконавчу гілку влади Кабінет міністрів, що формувався лідером парламентської більшості за дорученням Високої державної ради. Кабінет міністрів у своїй роботі був підзвітний парламентові. Заслуговувала на увагу і думка про те, що Висока державна рада наділяється правом розпуску Вседержавного парламенту.

Судову владу на загальнодержавному рівні здійснював Федеральний суд, у функції якого входило вирішення проблем, що могли б виникнути між штатами або особами, які належали до різних штатів, а також справ, що сто-сувалися загальнодержавної конституції та загальних прав усіх громадян держави. Усі суперечки між загальнодержавними органами автономій розв'я-зувалися в комісії, до якої по три члени обирали Федеральний суд і вища су-дова інстанція автономії. Цим було зроблено спробу розділити функції зага-льнодержавних органів, урівноважити їх і встановити контроль за діяльністю.

Таку ж спробу зроблено і на рівні відносин федерації та її членів — штатів. Україна, як згадувалося вище, мала увійти до федерації на правах ав-тономного штату і в місцевих справах керуватися своїми законами.

Законодавча влада в Україні повинна була належати сейму, до якого мали обиратися громадяни, не молодші 20 років, на основі загального, рівно-го та безпосереднього виборчого права і таємного голосування.

У справах, дотичних до всіх громадян автономії, передбачалося прове-дення референдуму.

Сейм (Українська народна рада), окрім ухвалення законів, повинен був відати питаннями мита і оподаткування, бюджету, контролю за законністю в роботі адміністрації України.

Виконавчу гілку влади в Україні, за програмою соціалістів-федералістів, очолювала Рада міністрів, яка складалася за дорученням голови сейму представником парламентської більшості. Затверджувалися сім членів Ради міністрів із питань: державного скарбу, шляхів, торгівлі й промисловос-ті, сільського господарства і хліборобства, справедливості, культурних справ, праці, охорони і порядку.

Усе майно на території України разом із транспортними комунікаціями мало становити її власність. Усі податки мали надходити до скарбниці Укра-їни.

Пропорційно до кількості населення Україна мала передавати кошти для утримання органів загальнодержавної влади, на виплату державних бор-гів і процентів на них.

Концепцією соціалістів-федералістів передбачалося побудувати судову систему в Україні відповідно до принципу рівного, відкритого, виборного суду з широкою