Замах на злочин як різновид незакінченого злочину

Попередня злочинна діяльність можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Така діяльність

виражається в усвідомлених діях, спрямованих на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на його відвернення. В таких випадках не може бути й мови про попередню злочинну діяльність, оскільки у винного нема наміру заподіяти шкоду. Готування до злочину й замах на злочин можуть вчинюватись тільки з прямим умислом. Це пояснюється тим, що особа, якщо вона, діючи з прямим умислом, не доводить злочин до кінця, то ненастання злочинних наслідків внаслідок вчинених дій компенсується наявністю реалізованого в діях наміру, бажанні спричинити такі наслідки. За відсутністю прямого умислу нема ні суспільно небезпечних, ні цілеспрямованих дій, ні бажання заподіяти шкоду, а отже, нема ні об'єктивних, ні суб'єктивних підстав для інкримінування особі посягання на безпосередній об'єкт.

Іншими словами, якщо особа не бажає якогось наслідку, вона не може ні готуватися до нього, ні здійснити замах на його спричинення. Небажання настання наслідків є характерним не тільки для необережних злочинів, а й при вчиненні злочину з непрямим умислом. Якщо особа не бажала настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускала, вона повинна нести відповідальність за фактично спричинену шкоду навіть тоді, коли могла настати і більш тяжка шкода.

Про умисний характер готування до злочину та замаху на злочин свідчать вживані у законі слова: «змова на вчинення злочину», «умисне створення умов для вчинення злочину» (ст. 14 КК), «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння» (ст. 15 КК).

На практиці іноді виникають труднощі при вирішенні питання відповідальність осіб, які діяли з неконкретизованим або альтернативним умислом.

При неконкретизованому умислі у свідомості особи попередньо не конкретизований намір заподіяти якісь певні (визначені) наслідки. їй байдуже, будуть вони більш тяжкі чи менш тяжкі. Особу повною мірою влаштовують будь-які з них. З настанням злочинного наслідку вчинене повинно кваліфікуватися як закінчений злочин, залежно від наслідків, що фактично настали. Якщо ж, незважаючи на намагання заподіяти шкоду, вона не настала, скоєне треба розглядати як замах на спричинення найменш тяжкого наслідку. Це пояснюється тим, що особа бажала настання як більш тяжкого наслідку, так і менш тяжкого наслідку. В цьому випадку немає підстав притягувати особу до кримінальної відповідальності за замах на спричинення більш тяжких наслідків, оскільки відповідальність за закінчений злочин при невизначеному (неконкретизованому) умислі настає за фактично спричинену шкоду.

При альтернативному умислі особа передбачає настання індивідуально визначених злочинних наслідків і бажає настання будь-якого з них. Оскільки бажанням охоплювалось також настання більш тяжкого наслідку, відповідальність визначається з врахуванням спрямованості умислу на заподіяння більш тяжкого наслідку. Якщо ж злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного, або настали наслідки менш небезпечні, ніж ті, які охоплювались його умислом, він повинен нести відповідальність за замах на злочин, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочинний наслідок.

Готування до злочину й замах на злочин можливі в усіх умисних злочинах із матеріальним складом. Винятком із цього правила є злочини, що вчинюються в стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. До початку дій потерпілого винний не має гадки про вчинення злочину і навіть не припускає, що вчинить його. Крім того, сильне душевне хвилювання виникає раптово і протікає недовгочасно. Тому готування до вчинення подібного злочину неможливе.

На практиці іноді виникає питання: чи можлива попередня злочинна діяльність у злочинах із формальним складом? Слід зазначити, що готування до злочинів із формальним складом, які вчинюються як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності, можливе. Наприклад, виготовлення фіктивної довідки, за допомогою якої суб'єкт розраховує ухилитися від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Втім, деякі злочини з формальним складом не можуть мати стадії замаху. До них належать такі умисні злочини, в яких уже перший акт діяльності створює закінчений склад злочину. Наприклад, не можна вчинити замах на погрозу скоїти вбивство (статті 129, 398 КК), на розбій (ст. 187 КК), публічні заклики до агресивної війни (ст. 436 КК), погрозу знищення майна (ст. 195 КК), завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст. 259 КК) тощо. Крім того, не можуть мати стадії замаху злочини, сконструйовані таким чином, що вважаються закінченими з початку посягання на безпосередній об'єкт злочину. Це злочини з так званими формально-матеріальними складами, які починаються словами «посягання на» і в яких злочинний наслідок є альтернативною ознакою. Так, не мають стадії замаху посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК).

 

 

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згідно з нею закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, закінченим злочином вважається діяння, коли