Зародження філософії в стародавній Індії та Китаю

Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. За їхньою назвою пізньоведична релігія називається брахманізмом.

Упанішади — це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану, які складають завершальний етап у розвитку Вед. Якщо ведична література містила в собі стародавні міфологічні уявлення індійського народу і складалася з гімнів, жертовних формул, заклять, молитов, то Упанішади були релігійно-філософськими коментарями до цієї літератури і склалися значно пізніше, з тлумачення Вед.

Даршани. Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою низки перших філософсько-світоглядних систем Давньої Індії або “даршан” (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну “філософія”).Сюди відносяться брахманізм з його численними школами, бхагаватизм, буддизм, джайнізм. Засновники деяких із цих систем залишили після себе сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов. При цьому філософські системи й школи Індії характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед.

Астіка. Частина даршан визнавала авторитет Вед, тому їх називали ортодоксальними (тобто такими, що дотримують традиції, правовірними) чи “астіка”. Сюди відносилися філософські школи веданта, міманса, санкх’я, йога, вайшешика, н’яя. Перші дві опиралися на тексти Вед, чотири останні засновувалися на незалежному досвіді й роздумах. Поставши в ранньокласичний період (IV-I ст. до н.е.) як ортодоксальні школи брахманізму, пізніше вони в єдності характеризують ідеологію індуїзму (в який у І тис. н.е. трансформувався брахманізм) в її філософському аспекті.

Настіка. Даршани, які не приймають авторитету Вед, відмовляються від духовного зв’язку з ними і виступають противниками брахманізму (бхагаватизм, аджівака, буддизм, джайнізм, локаята, рання санкх’я), називаються неортодоксальними філософськими системами або “настіка”. Вони склалися в VII-IV ст. до н.е. При цьому слід зауважити, що хоча буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (коментарях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Арістотеля. Але ця аналогія приблизна.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

У VIII–VII ст. до н. е. в Індії значного поширення набув матеріалістичний напрямок локаята (від "лока" – цей світ). Прибічники цього напрямку заперечували потойбічний світ і вважали своїм завданням вивчення земного, реально існуючого світу, що оточує людину. Локаятики критикували релігійні положення "Вед", прагнули довести відсутність божественного світу, заперечували існування і пекла, і раю, стверджували, що душа людини існує разом із тілом і помирає зі смертю людини. Закликали до повнокровно- го щасливого життя на Землі, а не десь у божественному світі.

Різновидом філософії локаята був досить поширений напрямок чарвака ("чар" – чотири, "вак" – слово). Його прибічники виступали проти ідеалізму і релігії в різні періоди історії Індії. Чарваки вважали, що все у світі складається з чотирьох елементів – вогню, повітря, води і землі. З таких матеріальних часток складаються і живі істоти, в тому числі і людина. Розмаїтий світ речей є багатоманітною комбінацією цих незмінних, вічно існуючих елементів.

Питання про відношення свідомості до матерії чарваки вирішували наївно-матеріалістично. Свідомість вони розуміли як властивість, що належить тілу. Але в елементах, взятих нарізно, свідомості немає – вона виникає в результаті поєднання всіх чотирьох елементів у людському тілі.

У VI–V ст. до н. е. поширюється вчення вайшешика (від "вішеша" – особливість). Вайшешики, відомі насамперед як просвітителі, вважали, що причиною страждань людей є незнання ними сутності навколишнього буття. Тому метою своєї філософії вони вважали позбавлення людей від страждань через поширення істинних знань про світ.

Згідно із вченням вайшешиків світ складається з якісно різнорідних і найдрібніших часток – ану. Всі об'єкти фізичного світу виникають з цих атомів.