Зарубіжні моделі організації зайнятості

Обсяг зайнятості в кейнсіанській системі фігурує як величина, залежна від трьох факторів – сукупного попиту, інфляції і норми прибутку. Про значення зайнятості в моделі Кейнса говорить то, що остання є її центральною ланкою. Зайнятість розгядається ним як функція зміни ефективного поиту: N=F (Dw), де N- обсяг зайнятості, Dw – ефективний попит. Найвищий ефективний попит можливий лише за умови повної зайнятості трудових ресурсів. Принцип повної зайнятості – центральна теза економічної теорії Кейнса. За умов повної зайнятості буде найбільший сукупний попит, ЧНП, найвищі значення граничнї схильност до споживання і мультиплікатора.

Монетаризм (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) грунтується на необхідності “природного” рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливо в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами, і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їхню думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська концепція характер ринку праці пояснює особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати.

У марксистській теорії наголошується, що ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості. Передусім це виявляється у тому, що товар “робоча сила” в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Модель будь-якого національного ринку зайнятості формується системами підготовки, перепідготовки, росту кваліфікації працівників, заповнення вакантних робочих місць, способів регулювання трудових відносин і т. д.. З цієї точки зору розрізняють декілька найбільш відомих моделей зайнятості, серед яких найбільш відомі три:

японська;

американська;

шведська.

Японська модель.

Японія належить до країн, у яких оптимально поєднуються регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуванням механізмів ринку. Сучасна японська економіка відрізняється від західно-європейської і економіки США значно вагомішою роллю державної участі. В Японії склалась розвинута система державного програмування. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді, де застосовуються найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування..

Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органів управління, систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків, надання податкових пільг, застосування диференційованої кредитної політики).

Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях і сферах суттєво важливих для Японії. Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції. Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.

Для цієї моделі організації зайнятості за характерна система трудових відносин, який грунтується на принципі «довічного найму», при якому гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки працівників і розміри соціальних виплат прямо залежать від числа відпрацьованих років. Працівники послідовно проходять підвищення кваліфікації у відповідних внутріфірмових службах і переміщуються на нові робочі місця суворо за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує турботу про престиж фірми і внутріфірмовий патріотизм. Підприємці, при необхідності скорочення виробництва, як правило, вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а скороченням тривалості робочого часу або перекладом частини працівників на інші підприємства за згодою з ними.

Американська модель.

Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм. У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання. При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій.

У практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень (атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна..)

Тут для моделі організації ринку зайнятості характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені при необхідності скорочення обсягу необхідної праці або скорочення виробництва, тривалість робочого часу одного працівника не змінюється. Працівники ставляться до відома про майбутнє звільнення не завчасно, а напередодні самого звільнення. Колективними договорами охоплена тільки чверть всіх працівників, мало уваги приділяється внутріфірмовій підготовці персоналу, за винятком підготовки специфічних для фірм працівників. Подібна політика фірм веде до високої географічної і профспілкової мобільності працівників і до більш високого, ніж у Японії і Швеції, рівня безробіття.

Шведська модель.

Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіональна політика.

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них – державний бюджет. У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції.

Модель зайнятості характеризується активною політикою держави в області зайнятості, у результаті чого рівень безробіття у цій країні мінімальний. Головний напрямок політики на ринку зайнятості – попередження безробіття, а не сприяння тим, хто вже втратив роботу. Досягнення повної зайнятості здійснюється шляхом проведення:

обмежувальної фіскальної політики, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку високоприбуткових фірм для зниження інфляційної конкуренції між фірмами в підвищенні заробітної плати;

«політики солідарності» у заробітній платі, що яка на меті досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих або інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працюючих, згортати або перепрофілювати свою діяльність, а високоприбуткові фірми – обмежувати рівень оплати праці нижче своїх можливостей;

активної політики на ринку праці з підтримки слабкоконкурентних працівників, для чого підприємці одержують значні субсидії;

підтримки зайнятості в секторах економіки, які мають низькі результати діяльності, але забезпечують вирішення соціальних завдань.

 

 

Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник. – К. : Знання, 2004.

Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель. – М. : Мысль, 1991.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. – К. : Вища шк., 1995.

Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс. – М., Республика, 1992.

Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін. ; За ред. А. А. Чухна. – К. : Вища школа, 2001.