Застосування фізичної реабілітації в середовищі студентів з гіпертонією

Результати дослідження та їх обговорення. ЛФК призначається для нормалізації процесів збудження і гальмування ЦНС, моторно-судинних рефлексів і судинного тонусу, порушеної регуляції АТ, загального зміцнення організму і емоційного стану хворого, підвищення його працездатності. Застосування форм ЛФК проводять відповідно до призначеного щадного, щаднотренуючого та тренуючого рухового режиму.

Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосовних механізмів і підвищують адаптаційні можливості організму і толерантність хворого до фізичних навантажень. Вельми важливо і те, що виконання фізичних вправ супроводжується, як правило, виникненням певних емоцій, що також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів в корі великих півкуль.

Вживання різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з подальшим розслабленням) може бути використано і для зниження підвищеного судинного тонусу. Вживання фізичних вправ надає позитивну дію на самопочуття хворого на гіпертонію: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність.

Лікувальний масаж проводиться для урівноваження процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, зменшення тонусу периферичних судин і АТ, нормалізації ССС в цілому і психоемоційного стану. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон верхньогрудинних і шийних спинномозкових сегментів, голови, шиї і комірцевої зони, використовують погладжування, розтирання, розминання.

Фізіотерапія націлена на покращення функціонального стану ЦНС, нейрогуморальної регуляції судинного тонусу, зниження тонусу судин, підвищення трофічних процесів, стимуляція ниркового кровообігу, адаптації ССС і організму в цілому до дії зовнішнього середовища, загартовування пацієнта. Призначають електросон, електрофорез, гальванізація, магнітотерапія, діадинамічні струми, азотні, йодобромні ванни, дощовий та циркулярний душ.

При відсутності коронарної недостатності та недостатності кровообігу вище першої стадії, порушень серцевого ритму, схильності до кризи хворих 1-2 А стадії з АТ не більше 180/200 мм. рт. ст. дозволяється користуватись сауною. Умови користування: температура повітря 60-80 град., вологість 20-25%, кількість заходів 1 – 2, загальна тривалість перебування 15-20 хв. Охолодження при температурі повітря 20-23 градуси протягом 30-40 хв. до повного відновлення ЧСС і АТ. Заключне охолодження під теплим душем.

Реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу повинна бути суворо індивідуальною і плануватися відповідно до наступних принципів:

Лікування осіб з пограничною артеріальною гіпертензією і хворих ГХ І стадії проводиться, як правило, немедикаментозними методами (дієта без солі, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування і ін.). Лише за відсутності ефекту призначають лікарські засоби.

У хворих І і ІІ стадії ведуча роль в лікуванні належить систематичній медикаментозній терапії, яка повинна носити комплексний характер. Разом з тим систематично виконувати профілактичні заходи, серед яких істотне місце займав засоби фізичної культури.

Фізичне навантаження хворих повинне відповідати стану хворого, стадії процесу і формі захворюванні.

Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25 – 30 хв. Хворі з І стадією проходять лікування амбулаторно, а також в профілакторіях і санаторіях. Звично у осіб з пограничною АГ і у хворих ГХ І стадії використовують навантаження, при яких ЧСС не повинна перевищувати 130 – 140 уд/хв., а АТ – 180/100 мм рт. ст.

Останніми роками виріс інтерес до вправ у хворих на гіпертонічну хворобу в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депресорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. Вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1 – 2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Звичайно використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуби, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного пресу.

Через декілька місяців занять хворі з пограничною гіпертензією і І стадією захворювання при стійкому нормальному АТ можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.

При гіпертонічній хворобі II стадії А і Б характер реабілітаційної дії і умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, вираженості наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велике значення займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більшу увагу надається масажу і самомасажу, особливо комірцевої зони. Необхідні і достатньо ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, аутогенне тренування.

При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічних кризів заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару.

Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хворобі А і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується по трьох рухових режимах: постільний; суворий; розширений; палатний (напівпостільний) ; вільний. При суворому постільному режимі лікувальну гімнастику не проводять. Під час розширеного постільного режиму розв'язуються наступні задачі: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, у ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо підведеним узголів'ям І сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2: 1). Кількість повторень 5 – 6 разів, тривалість занять – від 15 до 20 хв. В заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмальне дихання. Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірцевої зони.

На етапі палатного (напівпостільного) режиму розв'язуються наступні задачі: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному диханню і психічній саморегуляції.

Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому, темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується вживання вправ статичного і динамічного характеру в поєднанні з диханням (2: 1). Загальна тривалість занять – до 25 хв. Вправи повторюються 4 – 6 разів. Призначається масаж комірцевої зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу – 10 – 12 хв. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.

У період вільного режиму розв'язуються задачі поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму; навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі.

Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходам (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальними вправами. Форми ЛФК: лікувальна гімнастика, ранкова гігієнічна гімнастика, самостійні заняття. Лікувальну гімнастику проводять сидячи і стоячи, із зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на І розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці нього використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих 1: 3. Загальна тривалість занять складає 20 – 35 хв.

Застосовується фізіотерапевтичне лікування (хлоридно-натрієві, вуглекислі, сульфідні, йодобромні і радонові ванни). За наявності басейну добре використовувати лікувальне плавання.

Заняття на велотренажері у ввідному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Вт) і низькою швидкістю педалювання (20 об/хв.) протягом 5 хв. для поступового навантаження організму.

Висновок. На сьогоднішньому етапі при гіпертонічній хворобі досить широко використовується фізична реабілітація. Особливо широкого поширення набули лікувальна фізична культура, масаж та фізіотерапія, які здатні знизити артеріальний тиск та сприяти більш довшому часу ремісії.

 

 

Амосов Н. М., Бендет Я. А. Физическая активность и серце. – К. : Здоров’я, 1984.

Денисюк В. И. Аритмии сердца, резистентные к лечению. – Винница: Континент-ПРИМ. – 1997 – 264 с.

Денисюк В. И. Болезни сердца и сосудов в сочетании с патологией других органов и систем. – Винница: ДП “Державна картографічна фабрика”. – 2002 – 352 с.

Джужа Т. В. Математические критерии оценки клинических эффектов физиотерапии больных старших возрастов // Мед реабилитация, курортология и физиотерапия. – 1998. – №1. – С. 46-47.

Дубровский В. И. Лечебная физическая культура (кинезиотерапия) : Учебн. для студ. высш. учебн. заведений. – 2-е изд., стер. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 608 с.

Епифанов В. А. Лечебная физическая культура и массаж: Учебник. – М. : ГЭОТАР-МЕД, 2002. – 506 с.

Заболевания сердца и реабилитация / Под общ. Ред.. М. Л. Поллока, Д. Х. Шмидта. – К. : Олімпійська література, 2000. – 408 с.

Иванов Е. М., Эндакова Э. А. Принципы и этапность медицинской реабилитации // Вопросы курортологии, физиотерапии и ЛФК. – 1996. – №2. – С. 40-44.

Роуз Дж., Блекберн Г., Гиллум Р. Ф., Принеас Р. Дж. Епідеміологічні методи вивчення серцево-судинних захворювань – Женева: ВІЗ, 1994. – 224 с.

Сабадишин Р. О. Лікування гіпертонічної хвороби – Рівне: ВЕРТЕКС – 2001 – 336с.